Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам’яті жертв голодоморів. Разом з українцями за мільйони невинно убієнних, замордованих штучним голодом та ненароджених моляться люди доброї волі у багатьох країнах світу, запалюючи свічу пам’яті у власних оселях та душах.

Численні свідчення, відкриті документи з архівів КГБ, розвідки науковців та істориків підтверджують – голод 1932-1933 років був штучним і є геноцидом українського народу. Адже головне завдання, яке поставила совєцька влада у ті роки – знищити українців як етнос, зламати їх, залякати, перетворивши на рабів. І це був найжахливіший серед численних злочинів сталінізму – голодна смерть забирала цілі села, родини, вимирав українській рід.

Це бачить світ, але не бачить Росія, вперто та цинічно твердить, що у ті роки був не голодомор , а природній неврожай. Цю тезу російська влада постійно нав’язує своїм громадянам, а тепер запрацювала пропагандистська машина на тимчасово окупованих територіях Донеччини та Луганщини – там знищують та плюндрують меморіальні дошки жертвам голодомору. І це є глумом над історією, над світлим спомином про мільйони закатованих голодом.

Можна вирвати сторінки із підручників історії, однак неможливо стерти людську пам’ять та свідчення очевидців.

Саме тому усі покоління – теперішні та прийдешні – не мають права забувати трагічних сторінок нашого буття, щоб цього не сталося більше з нашими дітьми, внуками, нашими правнуками.

Прийдімо у суботу на майдани. Помолімося. Згадаймо. І нехай свічки запалають у кожній оселі на знак того, що ми, українці, єдині у творенні нашої держави, тверді та свідомі у своєму виборі і більше нікому і ніколи не дамо нищити наш дух, нашу націю.

Голова Тернопільської обласної ради Василь Хомінець