13 Грудня 2019, П’ятниця


У Ланівцях відбулася презентація книг відомих письменників (фото)

Погода
Прийшов Наум, зимній вітер подув

Зловмисниця проникла у помешкання на Тернопільщині та намагалася викрасти речі і алкоголь

Скільки коштуватиме для тернопільських школярів участь у пробному ЗНО

Один із міських автобусів Тернополя з 14 грудня змінить маршрут

Невже кошторис-2020 на Тернопільщині ухвалять без бюджетних слухань?

Китайці зухвало «підставили» жінок з Тернопільщини на 4 мм (фото)

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

Тернопільський лікар отримав престижне звання (фото)

Яких правил слід дотримуватися тернополянкам при розвантажувальних днях

Хвилинка грамотності для тернополян: як добре ви знаєте Україну (тест)

Чотири модерністичні візерунки тернопільських балясин (фото)

У Тернополі гвардійцям віддячили за службу з охорони судових установ (фото)

В Україні спростили сертифікацію сільгосптехніки (Агроновини)

Зимова риболовля для жителя Тернопільщини завершилася протоколом (фото)

Дмитро Підручний у спринті показав кращий результат, ніж Олена Підгрушна

Любителів чужого майна у Тернополі побільшало

Тернополян просять врятувати життя лікарки дитячого реабілітаційного центру

У крадіжці декількох автівок підозрюють жителя Бережанщини

Монахиня у Чорткові всиновила дев’ятеро дітей (відео)

Відійшла у засвіти очільниця міста на Тернопіллі

Єврейські надгробки використали для фундаменту ферми на Тернопільщині (фото)

Через штрафне коло Олена Підгрушна втратила «золото» на Кубку світу

Жителька Збаража стала жертвою зловмисника

Зимове містечко у Тернополі розширює свої межі (фото)

За підробку лікарських препаратів тепер загрожуватиме довічне ув’язнення

На Тернопільщині геодезисти і топографи готують с/г землі під інвентаризацію

Фотофакт
Ігри, які навчають законодавства: поліцейські Тернопільщини організували для школярів правові змагання (фотофакт)

У Тернополі затримали шахрая (фото)

Анонс
У Тернополі можна буде покерувати дроном та побачити «розумний дім»

Винні у ДТП пішоходи відповідатимуть перед законом та сплачуватимуть штрафи

Терміново
У Тернопільській області оголосили штормове попередження 

Тернополяни подаватимуть заяву на субсидію за зміненою формою

Тернополяни можуть побачити втрачені архітектурні пам’ятки Тернопільщини на інтерактивній карті

Відео
Відомий мандрівник перевірив Тернопіль (відео)

Фотофакт
Тернопіль вважається одним із міст, де найкращі можливості (фотофакт)

Фотофакт
У Тернополі цуценя другий тиждень тримають у зачиненому пластиковому контейнері (фотофакт)

На Тернопільщині обговорили профорієнтаційні послуги на 2020 рік

Жителі Тернопільщини скаржаться на хамське ставлення перевізників

Тернополяни незадоволені громадським транспортом (фото)

Відео Фоторепортаж
Тернопільські школярі влаштували Андріївські вечорниці (фоторепортаж, відео)

Фотофакт
У Тернополі водії паркуються так, що інші кермувальники не можуть ні виїхати, ні заїхати (фотофакт)

Терміново
Сьогодні понад 40 сіл на Тернопільщині будуть без світла

Це цікаво
13 грудня в історії Тернопільщини

Що чекає жителів Теребовлянської громади у грудні та січні

У Тернополі провели турнір та майстер-клас з дзюдо

У Бережанах триває будівництво спортивного комплексу (фото)

12 Грудня 2019, Четвер


У Ланівцях відбувся конкурс-виставка «Замість ялинки – зимовий букет» (фото)

Погода
На Андрія у Тернополі буде вітряно

Як у Тернополі ігнорують ремені безпеки

Незнайомець попросив зателефонувати та зник з чужим смартфоном

Цими днями у тернопільській книгарні «Є» представили нові книжки нашої землячки Юлії Бондючної «Гряде любов» і «Волинська височина».

Здавалося б, вони різні. Про першу письменник Сергій Синюк відгукнувся: «Юлія Бондючна на сторінках свого роману вводить читача у скарбницю культурної спадщини України, переносить цікаві та знакові факти й події культурного життя кількох минулих століть з архівно-хрестоматійного обігу в щоденний масовий ужиток». Друга книжка — «Волинська височина», об’єднала інтерв’ю з письменниками Великої Волині та відгуки на їхні книжки. Все ж, є у новинках і багато спільного.

Тож поспілкувалася із Юлією Бондючною про те, що об’єднує ці книжки та про те, що спонукало до їх написання.

— Як з’явилися задуми книжок «Гряде любов» та «Волинська височина»?

 – Відповідаючи на це запитання, треба віддати належне Сергієві Синюку – відомому письменникові, дослідникові книжності княжої Волині, краєзнавцеві, який мислить не просто книгами, а цілими серіями. Тож «Гостинець» та «Ім’я на обкладинці» – це його ідея. Він, власне, і стимулював мене до написання роману «Гряде любов». Одного разу Сергій підгледів мої щоденникові записи. І натрапив на те, де я описувала, трохи в гумористичному стилі, як народилася. Після цього він сказав, що з мене буде прозаїк і підкреслив, що в моїй третій поетичній збірці – «Невивченій гладіні» – вже вірші прозаїка. Приблизно через місяць я справді почала писати роман, у якому задумала зобразити українську інтелігенцію, при чому дія мала відбуватися на Південній Волині, зокрема моїй рідній Кременеччині. А «Волинська височина» виникла, коли в мене був період лазіння навкарачки (далося взнаки давнє падіння на сходах, проїхалася зверху донизу всім хребтом), період реабілітації, довелося їхати за трудовою до Києва. Я попросила Сергія, щоб мене супроводив. Повертаючись назад, у нас зайшла мова про культуру, літературу, і він сказав: «А давай напишемо про волинську літературу. Я – про тих, яких уже нема, а ти – про нині сущих». Нехай це буде такий собі двотомник. І просто в метро, після чергової моєї «розминки» (доводилося зупинятися через кожні півгодини), ми склали список «потерпілих», як любить висловлюватися Сергій. Я йому підказувала, він – мені, кого краще обрати, щоб книга була цілісною. І мало-помалу робота пішла. Писала і паралельно інтерв’ю з прозаїками Великої Волині та рецензії на їхні твори публікували на українсько-польському порталі А 4. Об’єднала «Волинську височину» в єдине ціле вступна стаття «Історіософія сучасної волинської прози».

— Що цікавило вас, коли працювали над інтерв’ю?

— Насамперед хотілося дізнатися і показати читачам письменників як неординарних особистостей, із власним поглядом на волинську літературну традицію, літературу Великої Волині, роль особи в історії, а також творчу кухню кожного.

— Як на мене, коли дізнаєшся про самого письменника (чи то мовимо про нині сущого, чи про того, котрий вже відійшов у засвіти), його творчість постає у бодай трохи, та все ж іншому світлі. А як воно вам?

— Письменника як письменника я оцінюю за його творами, а як людину – за ділами рук його. Не завжди і від одного, і від другого, одне й те саме світло. Але про мертвих, як заведено, – тільки добре, про нині сущих – вибір за ними залежно від характеру і сили волі.

— Що давали розмови із письменниками. Що додавали у власну скарбницю, а що у розуміння їхніх текстів?

— Я відкрила для себе свого земляка Юрія Камаєва, «Медом з дікалоном» якого зачитувалися наші бійці на сході, як прекрасного знавця і свого краю, й історії України; була вражена відвертими відповідями Петра Кралюка, його ставленням до персонажів, на яких ми орієнтуємось як на героїв (наприклад, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Михайла Грушевського); неординарними роздумами Івана Корсака про українську історію, яка, на його думку, типова для будь-якої європейської нації і не така вже й бромова; баченням Сергія Синюка на Високе Середньовіччя, котре вкрали в нас «визволителі» та без якого дуже важко будувати нормальне суспільство; розмислами Василя Слапчука про війну як специфічний досвід і те, що зараз відбувається на сході, як це може вплинути на українців; поглядом Ігоря Павлюка на сучасну українську літературу, яку, як він вважає, маркуємо вже навіть не роками формальної незалежності України, не Майданами, а якраз початком війни на сході. А щодо розуміння текстів, то багато цінного, зокрема про прототипи, відкриває для читачів Олександр Ірванець про «Рівне/Ровно» і Стіну, яку пропонує сьогодення, Василь Басараба – про «Страшний суд», Володимир Лис – про «Соло для Соломії», Надія Гуменюк – про «Янгола у сірому» та ін.

— Хотілося б почути детальніше про ту Велику Волинь. Але з акцентом на тому, чим вам цікава ця місцевість.

— Для мене Велика Волинь не мислима без Загорівського Апостола, Пересопницького та Житомирського Євангелія, Острозької Біблії. Але пам’ятаю і про витоки книжності Волині. А починається вона, як і в книзі Сергія Синюка «Тисячоліття волинської книжності», – від Володимира Мономаха, Ізяслава Мстиславича.

— У «Гряде любов» ви дивилися у минуле Волині. Яким чином воно впливає на її теперішнє та відгукнеться в майбутті.

 — Як наголошував англо-американський поет Томас Стернз Еліот, сучасність такою мірою коригує минувшину, якою минувшина скеровує сучасність. Отже, взаємозв’язок неминучий. Історія, яка постає в моєму романі «Гряде любов, так, як і в сучасній прозі Великої Волині, – це «драматичний змаг людських сил за почин і право творити і формувати життя».

 — І чому ви власне вирішили дивитися саме в минуле?

— Минуле – це дзеркало, в якому бачиш себе. Чим довше вдивляєшся, тим більше помічаєш дефектів. Однак для мудрого кожен дефект на вагу золота. От, скажімо, у романі «Гряде любов» є дві такі лінії: Марко Вовчок і Пантелеймон Куліш та Дарія Титечко і Данило Нечай. Проводячи паралель між ними, головна героїня Вікторія Тиха починає діяти. І діє в дусі української інтелігенції. До того ж вона, проживаючи кожен етап історії Південної Волині, осмислюючи минуле, мужніє. У глибині її єства прокидається, як і в кожної шляхетної душі, образа за ображеного. І її вже не зупинити… Справедливість торжествує.

— Чи можна виокремити характерні риси письменників Великої Волині, а відтак сформувати «типаж» волинської літератури?

— Письменники Великої Волині люблять землю, на якій живуть, їм болить, що відбувалося і відбувається на ній. Тому й пишуть про те. Серед характерних особливостей їхніх творів можна виокремити три найзнаковіші. Перша: герої живуть не в безповітряному просторі, а на землі Великої Волині. Друга: у малому тут велике, тобто в долі окремої особи бачиться доля України, її народу. Третє: у творах є осмислені моделі минулого, тому вони легко надаються історіософському прочитанню. Крім того, напрацьована поколіннями історична пам’ять сягає сотень літ. Сучасна проза Великої Волині забезпечує реалізацію принципу збереження національної ідентичності. У ній українському народові подано «образ самого себе».

— Завершуючи. Про зв’язок творчості з місцем народження.

— Народилась я на Кременеччині. Сім років ходила до школи сусіднього села Великі Бережці. Свого часу воно було містечком. Тут у Марії Биковської гостювали Леся Українка та Климент Квітка – збирали фольклор. Про це, зокрема, – у романі «Гряде любов».

Другим етапом пізнавання історії та культури древнього Кременця стало навчання в Кременецькому ліцеї. Тут відбулося знайомство з лауреатом Шевченківської премії Іваном Гнатюком на творчій зустрічі з ним і його поезією, яка значно вплинула на мій літературний доробок. А ще на мене дуже вплинув похорон Галини Гордасевич, на який нас, ліцеїстів, повела Віра Миколаївна Трачук – вчитель української мови та літератури. Я була дуже вражена радісним поглядом жінки, яка позирала з портрета львівського художника, і думала, чого її тут ховають, привезли аж зі Львова.

Третій етап пізнавання Кременеччини, можна сказати дослідницький, почався, коли я переїхала з Рівного і пішла працювати в Кременецький ботанічний сад – до речі, найстаріший в Україні. Його історія сягає середини 18 століття. Відлік її починається від аптекарського саду, який існував при єзуїтському монастирі, колегіумі.

Кременець багатий на літературні події та імена. У цьому місті, в українській приватній гімназії, навчалися Улас Самчук та Оксана Лятуринська. На кременецькій землі побачили світ «Зерцало богословія», «Кременецька граматика», Малий Кобзар Тараса Шевченка. Кременець подарував нам Словацького. Словацький відкрив світові Кременець. Кременець подарував нам Галину Гордасевич. Галина Гордасевич відкрила світові Україну. Як зазначив Дмитро Павличко, вона народилася для України і працюватиме на неї. Звісно ж, своїми творами. Як істинні письменники, Галина Гордасевич не позбавлена була дару передбачення і у творі «Донецький кряж» напророкувала те, що маємо нині:

Ця земля суха –

Засушив її суховій.

Відійди від гріха,

Коли ти цьому краю не свій…

Це наша земля!

Зазіхати на неї дарма

Зблизька чи здаля,

Бо земля ця не для ярма.

Маловідомі сторінки історії Кременеччини, її не належно поціновані постаті спонукали мене до написання книг. Зараз працюю паралельно над двома. В одній головний герой відомий і пошанований у нас і не зовсім відомий і пошанований у себе, на батьківщині. Головна героїня другої книги заслуговує шани насамперед тому, що, незважаючи на прожите, до останніх своїх днів залишалася собою.

Можна дуже багато говорити про зв’язок творчості з місцем народження. Певно, на окрему книгу назбирається.

Наостанок варто зазначити таке: «Якби я не народилася на Кременеччині, не було б роману «Гряде любов».

Анна ЗОЛОТНЮК

256

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали
Інші публікації автора