На обкладинці нової книжки Андрія Бондаряа «Церебро» двоє чоловіків розглядають формулу еквівалентності маси та енергії, написану на тілі Енштейна. Ті двоє — то Андрій Бондар і Томас Манн. Все майже як у «Невірі святого Томи» Караваджіо. Але не зовсім.

Власне, так у збірці, де намішане реальне та нереальне, й не сила часом відрізнити, «що тут привид, а що ява, чи це марево, чи, може, дійсність, наче сон, лукава», як писав Антонич.

— Книжка починається з реалістичних текстів. Однак реалізм із кожним наступним текстом пригасає або набуває нових рис. Тут є цілком біографічні речі, а потім звична реальність зникає і з’являється реальність притчова. Що далі до кінця, то менше реальності й фактів з мого життя. Ця книжка – шлях від реалізму у фантасмагорію та сферу магічного. Композиційно – це шлях з реального світу в нереальний. Кінцевий текст – це притча про те, що чекає на людину вкінці життя, — мовив під час презентації автор.

Багато пасток асоціацій та девіацій від лінійного сприйняття наготувала й сама назва збірки. Андрій Бондар каже, що й для нього велика інтрига, що ж він вклав у неї.

DSC_1995

— Я спеціально написав однойменне оповідання яке, зрештою, не дає ніяких відповідей, воно, можливо, ще більше заплутує. Але, якщо говорити зовсім серйозно, ця назва може розумітись як мозок. Мозок – інструмент, завдяки якому я та й всі ми реагуємо на різні прояви реальності, мислимо. У мозку існує щось таке, що відокремлює нас від тваринного світу. На одній із презентацій ексцентричний чоловік сказав, що є ще одне значення назви — «це ребро», отже жінка, створена з ребра Адама. Цікаво, коли люди самі починають думати, що я міг закласти у назву. А це просто гарне слово. Може ж автор собі дозволити назвати книжку так, як він того хоче? Ось мені так захотілось.

Андрій Бондар каже, що «Церебро» – біла ворона серед його останніх книжок, бо одразу писалась як книжка, і тексти з неї не публікувались ні у соцмережах, ні у медіа.

— Мені постійно дорікали: «Як маєш нахабство друкувати свої записи в «Фейсбуці». Для мене ці закиди були завжди дивні — що в тому поганого, крім того, я ж писав ці тексти як художні твори. Приміром, наприкінці дев’ятнадцятого - на початку двадцятого століття багато письменників друкували свої романи спершу в газетах. І нічого. Це так, ніби коли додаєш собі в карму присутністю в медійних сферах, то паплюжиш письменницьке покликання, — повів мову далі письменник.

Перший текст збірки Андрій Бондар написав два з половиною роки тому.

DSC_2011

— Хоча мені здається, що я все життя пишу одну книжку. Адже ми щодня мислимо й не можемо звільнитись від спогадів, — додав автор. — Дуже цікаво казати про себе правду. Я не живу з продажу книжок, тому в літературі можу бути максимально відірваним від умовностей, максимально чесним і не стримувати себе. Хоча навіть всередині нас є безліч внутрішніх цензорів.

Анна Золотнюк

Фото автора