Тернополянка Ірина Білогорка, якій 19 років, може стати прикладом для багатьох ініціативних студентів. Дівчина провчилась в американській школі за програмою FLEX та вступила в університет Minerva, який було створено колишнім керівництвом Гарварду і Стенфорду. Цей виш має найбільший конкурс на одне місце серед усіх вишів США.

А ще Іра не бачить.

– Вступ до престижної Minerva не був щасливим випадком, – пише Іван Примаченко. – Ірина кілька років до того брала участь в різноманітних міжнародних студентських програмах, відвідала багато країн, почала працювати над власним проектом з підтримки сталого розвитку. Минулого року вона вступила відразу в два американські університети, але для того, щоб почати навчання не вистачило грошей. Цього року дізнавшись, що її прийняли в Minerva, Іра виборола часткову стипендію від свого нового вишу, провела краудфандінг та змогла зібрати гроші, яких не вистачало, спільними зусиллями родини і друзів. В розмові Ірина вражає швидким розумом, життєрадісною наполегливістю і стратегічним підходом до досягнення цілей.  

Minerva – це надзвичайно інноваційний університет. Система освіти вирізняється тим, що немає лекцій, усі семінари відбуваються максимально інтерактивно на спеціальній платформі онлайн і тримають студентів в постійній напрузі. Кампусу Minerva не має. Щоб надати студентам глобальний досвід життя в різних культурах перший рік навчання вони проводять в Сан-Франциско, а потім щосеместра переміщатимуться до іншого міста. В програмі – Сеул, Хайдарабад, Берлін, Буенос Айрес, Лондон і Тайбей.

– Зараз Іра успішно навчається на академічно надзвичайно вимогливій програмі, яку ведуть професори, які раніше викладали в найкращих університетах світу, – продовжує Іван Примаченко. – Щоб готуватися до пар, вона щоденно вивчає безліч матеріалів завдяки програмі, що читає текст в голос. Більшість спроб надихнути українців вступати в престижні західні університети, щоб потім змінювати країну на краще, розбиваються об традиційні аргументи: не знаю англійської на достатньому рівні, не маю грошей, не знаю, як це зробити. І головний сумнів, що часто-густо проступає крізь всі ці аргументи: просто не вірю, що я це зможу. Приклад Ірини блискуче доводить, що навіть найамбітніші цілі втілюються, якщо докласти до їх реалізації достатньо зусиль і віри. Перемагає той, хто сміє.

Фото з допису