19 Січня 2021, Вівторок


Погода
Тріщи, мороз, не тріщи — минули Водохрещі

Студент тернопільського вишу вітає своїх батьків в Індії українською мовою

Сім кроків до індивідуального опалення у Тернополі

Архівне фото нагадало, як у місті на Тернопільщині прали 105 років тому

Пенсіонери Тернопільщини – найбідніші в Україні

У пологовому будинку Тернополя облаштували палату з джакузі (фотофакт)

Фоторепортаж Це цікаво
Казкові мініатюри фотографа з Тернопільщини

Тернопіль має на кого рівнятися (фото)

Фотофакт
Тернопільські «Красуні дня»

У Тернопільському центрі надання правової допомоги пояснюють про кредитні пільги бійцям

Тернопільський спортсмен Дмитро Підручний не збирається їхати на чемпіонат Європи з біатлону

Прогулянки Тернополем. Літери, геометричні фігури та рослини 

Названо овочі з найбільшою націнкою у супермаркетах України (Агроновини)

Тернопільські школи можуть безкоштовно отримати е-журнали та е-щоденники

Фоторепортаж
Великоберезовицька громада створює власну Стратегію розвитку на найближчі роки

Фоторепортаж
У Тернополі відкрили виставку з листами без слів 

Через спрацювання автоматики електромережі без світла залишався один з районів Тернопільщини

Тернопіль вкотре підійшов впритул до трійки міст-рекордсменів 

Православна церква України розповіла вірянам на Тернопільщині про міфи купання в ополонці

Прокуратура виявила чимало порушень в утриманні в’язнів чортківської тюрми

На Тернопільщині виявили незаконну вирубку дерев на понад 360 тисяч гривень

На Тернопільщині викрили осіб, що збували паливні картки й талони на 4,2 млн грн 

Тернополян запрошують долучитись до челенджу «Я вмію так! А ти? Тренуємось в режимі #Nonstop2021»

Фотофакт
Оприлюднено фото із військовим парадом понад 120-річної давності та маршем «німецьких гусарів смерті» у місті на Тернопільщині

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Біля порогу (фото)

Фотофакт
Неподалік Тернопільського ставу мінівен врізався у вантажівку (фото)

Син співмешканки «нагрів» жителя Борщева на майже 5 тис. грн

На Тернопільщині чоловік під час сварки сильно порізав дружину

Інфекційне відділення у Чорткові поступово порожніє

Чи врятують тернополян граничні ціни на газ від Уряду?

Це цікаво
У селі на Тернопільщині 97-річна вчителька шукає своїх учнів із світлини 1946-го року

Фоторепортаж
На свято Водохреща у кранах чортків’ян тече освячена вода (фоторепортаж)

Актуально: нові правила нарахування субсидій пояснили жителям Тернопільщини

На Тернопільщині помер сержант-учасник АТО (ООС)

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Від квіток до “діамантів” (фото)

Під час пожежі на Тернопільщині постраждала жінка

Через аварію на водопроводі село біля Тернополя потерпає без води

На Тернопільщині за добу майже 70 нових хворих на Ковід-19

Вітаємо з Водохрещем!

Це цікаво
19 січня в історії Тернопільщини

18 Січня 2021, Понеділок


Погода
Якщо холодна, ясна погода на Богоявлення — літо засушливим буде

Прогулянки Тернополем. Перші кроки 

На Тернопільщині можуть побачити в онлайн понад 300 знайдених у лісі документів з архіву УПА 

Як тернополянам писати англійською?

Уродженець Тернополя отримав премію за правозахисну діяльність Віталія Марківа

На Кременеччині зі снігу визволяли швидку (фото)

З брюссельської капусти можна робити папір – дослідження (Агроновини)

Важливе звернення до Президента хочуть прийняти у Тернопільській облраді

У морози пташкам, які зимують на Тернопільщині, бракує корму

Депутатка Тернопільської районної ради втратила гаманець у супермаркеті

На Тернопільщині керівники навчальних закладів хотіли збагатитися за рахунок студентів-заочників

Фотофакт
На Тернопільщині зафіксували появу рідкісного птаха (фотофакт)

Сценарист і журналіст Сергій Карюк автор серії детективних історій, дія яких відбувається у XVIII столітті. Зокрема, творів про ліценціата Болонського університету Голоту. У книжці “Кременецький звір” головний герой бореться проти вовкулаки, з вини якого безслідно зникають мешканці. “Та щоб знайти вбивцю, йому доведеться блукати заплутаними стежками Кременецьких гір. Які, як упевнені місцеві, можуть вести до самого пекла”, — зазначено в анотації.

Отож поспілкувалася із письменником про страх, Кременець і містику у дусі XVIII століття.

— Доброго дня, пане Сергію. Описуючи свої книжки, ви використовуєте форму “боялися всі”. Як вважаєте, у чому зерно того страху, що і в XVIII столітті, й нині холодить кров.

— Тут я не вигадаю нічого нового — люди завжди бояться того, чого не розуміють.

— А коли ширше, то навіщо людям боятися, читаючи книжки?

— Бо люди в усі часи прагнули емоцій. А зараз емоція керує світом, а думка, раціональність — переможена й мало кому потрібна. Це не погано й не добре — просто такий от новий етап розвитку людства.

— Ваш головний герой мандрує Європою та Україною. Чому вирішили заслати його у Кременець? Що містичне побачили у цьому місті?

— Мій герой мандрує туди, куди його заносить. Він перекотиполе, яке носить світом XVIII сторіччя. Це не надто притаманно тодішнім людям — в основному тоді вмирали там, де й народилися. Мій головний герой нетиповий для того часу. Можна сказати, що ментально це людина ХХІ сторіччя. Як і ми з вами, Голота —  шукач емоцій. Він фізично не може пройти повз щось загадкове, бо бачить в цьому сенс свого існування. Це і визначає його шлях — мандри у пошуках адреналіну, нових вражень.

— На сторінці “Пригоди ліценціата Голоти” було таке: “Кременець, звідусіль оточений стародавніми горами, в усі часи був містом таємничим і загадковим. Можливо саме тому його мешканці завжди мали особливі стосунки із чарами. Магія, попри всі погрози і заклики церкви, міцно вкорінилася в житті кременчан. Прикладом цього може бути історія Яна Зіневича, що в 1746 році поскаржився до суду на своїх тестя і тещу. У паніці чоловік просив захисту – його явно хотіли зачарувати, підсипаючи у чоботи магічний порошок. Однак як з’ясував суд, ні теща, ні тесть до зомбування зятя не були причетні. Чарівний порошок сипала дружина Зіневича, яку силоміць видали за нього заміж…”. У яких пропорціях змішували правду й вигадку у творі?

— Переглядаючи історії тогочасних людей, завжди мав підсвідоме бажання “оживити” їх. Пояснити сухі факти в біографіях. Народився, одружився, побудував церкву, вмер. А чому одружився саме з бідною шляхтянкою, коли мав багату наречену, навіщо побудував церкву, оздоблену дивними скульптурами, чому вмер одразу по смерті дружини?

Кременець, як і взагалі вся Волинь, повен таких історій — загадкових і незрозумілих. Саме тому він став ідеальною ареною для головного героя, що “живиться” ними.

— Прикметно, що у “Кременецькому звірі” є цілком реальні персонажі, приміром, Юзеф Сангушко, та вигадані. Описуючи таких, відчували відповідальність?

— Історичні персоналії — завжди таємниця для наступних поколінь. Історики можуть лише вгадувати, що рухало тим або іншим, чому обрав ту чи іншу сторону, навіщо вирішив так або інакше. Дуже показовою для мене виявилася потужна історія письменника Юзефа Гена про польського короля Понятовського “Мій приятель Станіслав Август”. Персонаж начебто однозначний — коханець російської цариці, яка посадила його на польський трон, а він розвалив державу. Та Ген десь оперуючи архівними документами, листами, фактами, а десь припущеннями, створив складний образ хорошої розумної людини, патріота Польщі, що хотів цю державу реформувати і зробити сильною. Проте з різних причин це зробити не зміг і “зламався”.

— Цікаво, а як ви вибудовували характери героїв такого подаленілого часу?

— У Станіслава Лема є чудова фантастична повість “Повернення з зірок”. Там астронавт повертається на Землю після десятирічної мандрівки. Та якщо у космосі минуло десять років, то на Землі більше сотні. Ось він заходить до кінотеатру, де показують історичний фільм. Герой відверто регоче над уявленнями про минуле і над дикою кількістю анахронізмів й ідіотизмів. Так от, гадаю, що будь-який історичний твір, хоч би й “Три мушкетери” викликав би подібні емоції у його сучасників. Бо ж як би ми ретельно не досліджували старі часи, можемо лише вгадувати — як і чим жили наші пращури. Залишається лише сподіватися, що я таки вгадав (сміється — А. З.).

— Цікаво, звідки ви дізнавались, як XVIII столітті у Кременці давали собі раду з надзвичайним?

— Де лише міг шукав історії, згадки, документи. Записував, знову шукав, а потім натрапив на прекрасну працю Катерини Диси “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття”. Про Південну Волинь там море згадок.

— Які були територіальні специфіки віри у надприродне на Волині?

— Вони не були, вони є. Я дуже добре відчув усі ті специфіки, коли приїжджав до бабусі в село неподалік Острога, що в кількох десятках кілометрів від Кременця. Так от люди там відверто вірили і в відьом, і в надприродне. Тобто вірили безапеляційно, як у те, що й так усім відоме та не вимагає особливих доказів. Пам’ятаю, мене — міську дитину — це трохи шокувало. Вже минуло стільки років, а Волинь для мене й досі світ легенд, таємниць і казок.

— Водночас зрозуміло, що за всіма таємними речами стоять люди. І Голота як раціоналіст сприймає це критично. Мені сподобалась ваша репліка у Фейсбуці про те, що “Людська пам’ять часто прикрашає минуле. “Старі добрі часи” змальовують ефемерно-казковими і в українських підручниках і в художніх книгах. З них ми дізнаємось, що козаки славно воювали, селяни – весело садили баштани, жінки в красивих очіпках колисали дітлахів, благородні сотники і шляхтичі крутили вуса, а підлітки гралися в пилюці в запорожців. Красиво, звичайно. Та от правди в цьому лубку немає зовсім”. І певною мірою ця книжка тому підтвердження. Наскільки важливо вам було розвіяти уявлення, що “раніше було ліпше”?

— Тоді під час епідемії палили відьмака, а не довіряли лікарям; репутація судів була така сама, як і сьогодні; людьми керували багаті невігласи; а дороги були такими ж непрохідними. Щось змінилося, а щось — не дуже. І аби не повторювати старі помилки, треба мати максимально чесну картину минулого. Вважаю — це важливо.

— “Не пройтися Широкою і не послухати кременецькі дзвони — то справжній злочин”, “Біля галасливого серця Кременця — широкого ринку, який із заходу та сходу підпирали дві найвеличніші будівлі міста — єзуїтський та францисканський монастирі”, “будиночки з різьбленими балкончиками та верандами, те ж синє марево гір та стрімка вишина замкової гори з руїнами фортеці королеви Бони”. Мені подобаються такі об’ємні місця у творі. На основі чого описували давню архітектуру міста?

— Усе було просто (сміється — А.З.). Взяв олівець і намалював план старого міста з усіма вулицями і будинками та церквами. Керувався знову таки згадками, старими планами, спогадами сучасників. Малював, витирав, знов малював. Намагався побачити,  старий Кременець, від якого мало що залишилося.

— До речі, були в Кременці? Що у ньому справило найбільше враження?

— У Кременці (як і в інших містах південної Волині — Острозі, Дубні) борються між собою два відчуття — зачарування та досада. Це миле тихе зелене містечко, яке ошелешує архітектурними дивами на кожному кроці. Але від розуміння, що в умовній Іспанії воно було б туристичною Меккою з сотнями затишних кав’ярень, історичними пам’ятками і готелями — реально сумно.

— І наостанок, як вважаєте, чого може навчити сучасного читача ліценціат Голота?

— Голота — невиправний оптиміст із жагою до життя. Він мандрує не надто радісним світом, повним смертей, хвороб і несправедливості. Однак навіть у найскрутніші часи Голота не втрачає надії. А цьому — як не крути — таки треба вчитися.

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото надав Сергій Карюк

333

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора