Історію млинарства показали на Тернопільщині (фото)
Цікаві дані про історію млинарства на Тернопільщині оприлюднила завідуюча сектору обласного краєзнавчого музею Віра Шумська
- Упродовж багатьох століть млинарство було виключною монополією шляхти. Піддані змушені були молоти збіжжя у свого пана за досить високу платню або ж у себе вдома на жорнах.
Потужність млинів вимірювалася кількістю кіл (від 1 до 12, а іноді й більше). Наприклад, у власності князя Яреми Вишневецького було понад 420 млинових кіл.
Із ХVI ст. відомі й вітряні млини, найбільше яких було на Волині. Довгий час у даній галузі не відбувалося ніякого поступу, - пише автор допису.
За її словами, лише з ХІХ ст., внаслідок росту товарності сільського господарства, у Східній Галичині починає розвиватися великий млинарський промисел. Період його найвищого піднесення припадає на 80-ті роки ХІХ ст. У борошномельне виробництво, що стало основною галуззю промисловості краю, вкладаються іноземні капітали. Також починається застосування технічних винаходів та машин, які були вже запроваджені на млинах Заходу.
На території Тернопільщини переважали водяні, парові та пароводяні млини.
- У 1838 році почав функціонували турбіновий млин у Бережанському повіті. Згодом споруджуються великі парові млини у Бродах, Тернополі, Кам’янці Струміловій та в інших місцевостях.
Зокрема, у 60-х роках ХIХ ст. був збудований пароводяний млин Блюхера на Дністрі, який переробляв за рік від 12 до 20 тисяч корців зерна (1 корець – 98 кг). На 1881 рік у самому Тернополі нараховувалось 5 млинів, найбільш відомими з яких були паровий млин Якоба Галла та водяний Самуеля Амаранта, - продовжує Віра Шумська.
А всього на Тернопільщині в цей період функціонувало майже 700 млинів. Із них: 8 великих парових, 18 американського типу, 9 вітряків та більше 600 звичайних річкових млинів.
На межі ХХ ст. водяні млини й вітряки продовжували функціонувати, але парові машини вже поступово їх витісняли. Зокрема, в Бережанах працював турбіновий американський млин графа Якоба Потоцького,
у Гримайлові графи Пінінські володіли паровим млином американського типу, у с. Підзамочок діяв млин того ж типу графів Еміла і Оскара Потоцьких.
У той же час у с. Велика Березовиця американський валковий млин тримав Льовенстарк Лейб, у с. Баворів на р. Гнізні турбіновий млин мав Коффлеч Ейзик, а в с. Бабинці Кривченської громади млин належав Валдманну Арону.
У 30-х роках ХХ ст. у Тернопільському воєводстві нараховувалось близько 750 млинів і серед них переважали водяні. Зокрема, багато їх було на річках Золота Липа, Коропець, Стрипа, Серет, Нічлава і Збруч. У деяких місцевостях млини досить сильно конкурували між собою.
На великих млинах мололи збіжжя навіть з інших воєводств і експортували муку за межі країни. На них уже застосовувалися двигуни внутрішнього згоряння, які зрештою привели до того, що традиційні млини почали досить швидко зникати.
У наш час для збереження вцілілих млинарських споруд, що являються вважливими складниками національної культурної спадщини України, проводяться пам’яткоохоронні заходи: їх намагаються реставрувати, а окремі з них переміщають до музеїв народної архітектури.
На Тернопільщині, на жаль, немає жодної повністю збереженої будівлі давнього млина. Правда, на р. Стрипа поблизу села Губин Бучацького району можна побачити частково пошкоджений дерев’яний млин ХIХ ст., який, за наявності коштів, можна було б реставрувати та прокласти туди туристичний маршрут.
Фото з допису
