Після вбивства Григорієм Мацейком міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького (польського “Берію”) у 1934 р., 12 підпільників, тією чи іншою мірою причетних до організації вироку постали перед польським окупаційним судом, серед них – двоє дівчат: Віра Гнатківська та Катерина Зарицька.

Остання – донька видатного математика Мирона Зарицького, закінчила гімназію сестер Василіянок у Львові, опісля здобула диплом інженера геодезії у Львівській політехніці, з 1930 р. – членкиня ОУН, протягом 1931 – 1932 рр. входила до дівочої бойово-розвідувальної п’ятірки ОУН. У 1935 – 1936 роках була заарештована, і в січні 1936 р. засуджена на вище вказаному Варшавському процесі до 8 років ув’язнення, але апеляційний суд скоротив термін до 6 років, а на підставі амністії термін зменшено до 4 років. Згодом засуджена на Львівському процесі (продовження Варшавського) до 5 років тюрми, однак термін був скорочений на підставі амністії до 2,5 років. Покарання відбувала у Чортківській і Станіславській (Івано-Франківськ) тюрмах. Вийшла на волю в грудні 1938 р. 5 листопада 1939 р. взяла шлюб у Соборі св. Юра із Михайлом Сорокою, з яким познайомилася у тюрмі, таємному листуванні їм допомагав душпастир о. Тарнавецький. 22 березня 1940 р. Катерину і Богдана арештували НКВС, тоді вони розлучилися назавжди. У в’язниці вона народила сина Богдана, якого взяли батьки Катерини. Згодом син став відомим художником-графіком. Протягом 1941 – 1943 рр. – крайова провідниця жіночої сітки ОУН, з 1943 р. організатор і керівник Українського Червоного Хреста (при УПА), з 1945 по 1947 рр. зв’язкова Головного Командира УПА Романа Шухевича, працювала у відділі пропаганди ОУН. 21 вересня 1947 р. заарештована НКВС у Ходорові та засуджена до 25 років ув’язнення. Вийшла на волю 21 вересня 1972 р. із забороною проживати в Західній Україні. Поселилась у м. Волочиськ Хмельницької області. Померла 29 серпня 1986 р, повідомляє Золота Пектораль.

Ярослав Дзісяк, історик