У місті паніка, обстріли, частково зникло газопостачання. Саме так розпочався один із квітневих днів 20-річного Артема Петрова та його сім’ї. Юнак родом із Бахмута Донецької області з родиною змушений був евакуюватися. Нині переїхав до Тернополя і навчається у місцевому техуніверситеті. 

Рік тому хлопець ще жив безтурботним життям: навчався, відпочивав з друзями, відвідував різноманітні гуртки. Та вже 24 лютого його життя, як і багатьох українців, змінилося. Спершу було чути вибухи, але десь далеко. Тому сім’я хлопця ще залишалася у місті. Але з кожним днем ситуація ускладнювалася і залишатися у Бахмуті стало небезпечно.

Спершу не вірили, що буде так важко

Все змінилося на початку квітня. Почались масові обстріли міста, один зі снарядів потрапив у трубу з газопостачанням.  Дуже багато людей покидали місто, а ті, хто лишались, то запасались продуктами. Рішення виїжджати прийняла і родина Артема. Виїхати з міста, як каже він, було найскладнішим завданням. 

Ми їхали евакуаційним автобусом. Людей було дуже багато. Маленькі діти, старенькі, домашні тварини… Нам ледве вдалося “втиснутися” у той автобус. Якщо чесно, то навіть важко порахувати скільки годин тривала наша дорога. Коли ми вже виїжджали, то зрідка було чути вибухи. Місцями автобус зупинявся, бо проїжджали через блокпости, на яких перевіряли пасажирів, здебільшого чоловіків.

На запитання, чому ж не виїхали ще 24 лютого, Артем відповідає, що у Бахмуті вже переживали щось подібне у 2014 році. Тоді у місті теж було багато військових, техніки, було чутно, як йшли бої в Дебальцево. 

Ми, напевно, ще не до кінця могли повірити, що ситуація набирає набагато більших обертів, ніж тоді. Тому і залишались у місті допоки ще було світло, інтернет, газ, вода та працювали магазини, - говорить юнак.

У коледж влучив снаряд

Під час евакуації у квітні 2022 Артем з рідними спершу поїхали до Дніпра, побули день у друзів та вирішили поїхати до родичів на Хмельниччину. Сім’я сподівалась до останнього, що гостюватимуть у селі недовго, але ситуація в рідному Бахмуті ускладнювалась.

У селі на Хмельниччині було так спокійно, що відразу було важко звикнути до такої тиші, розповідає юнак. Коли жив у селі, то дистанційно закінчив один з коледжів Бахмута. 

Мій коледж частково переїхав  у Дніпро. Відповідно, деякі викладачі теж переїхали туди або виїхали у інші міста. Навчання відбувалося онлайн. Ближче до червня було важче, бо викладачі, які залишились у Бахмуті, були вже майже без світла, але все одно їм вдалось знаходити можливість, щоб вийти на зв’язок із нами. Після іспитів я отримав диплом та вирішив, що хочу продовжувати навчання. 

Сьогодні у Бахмуті майже не залишилося вцілілих закладів освіти. Коледж, у якому навчався хлопець, теж не виняток: один із ворожих снарядів потрапив у будівлю та зруйнував її.

Мріє повернутися додому

Нині Артем продовжує навчання у Тернополі. Він з батьками довго обирав місто і університет, який би мав ту ж спеціальність, яку він вивчав у коледжі, щоб можна було вступити на скорочений термін навчання. Одного дня переглядав тернопільські виші, переглянув у інтернеті інформацію про Тернопіль і вирішив, що хоче спробувати вступати саме сюди. Коли приїхав у місто, то воно йому дуже сподобалось: малолюдне, компактне, вражає кількістю навчальних закладів та різноманітними красивими місцями. 

Зараз Артем Петров - тернопільський студент. Вже чотири місяці живе у гуртожитку, навчається, а після пар працює, знаходить нових друзів. Час від часу їздить у село на Хмельниччину, де залишилися його батьки. Як каже юнак, йому дуже подобається Тернопіль, але йому так хочеться додому. Хлопець вірить у перемогу і сподівається, що скоро  зможе повернутися у рідний Бахмут.

Владислава Капітан

Фото Артема Петрова та з відкритих джерел