Авантюра престолів: тернополяни у боротьбі за трон царя московського (частина 6)
До читачів.
Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.
Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.
Смерть маленького престолонаслідника: «Куди ж ви мене несете?»
Серцем лютий і вдачею лукавий На один рік у селі Тушино під Москвою приймались посли та міжнародні делегації. Але через надмірну трату грошей шляхтичі були постійно невдоволені діями «тушинського вора». Крім того, й Василь Шуйський зумів на деякий час схилити до себе долю у боротьбі за царство. Заради 15-тисячного війська шведів відав їм територію теперішньої Ленінградської області.
Маючи таку кількість найманців, плюс власні війська та враховуючи невдоволеність Речі Посполитої діями Лжедмитрія ІІ, Шуйський вибиває його в грудні 1609-го з-під Москви. Він тікає в Калугу. За ним поїхали дружина Марина та Іван Заруцький. Річ Посполита після цього пішла війною і на Шуйського, і на Лжедмитрія-два.
Літом 1610 року стався дворовий переворот у Москві. Шуйського бояри скинули з трону і віддали полякам заради миру. Крім того, Москва присягнула на вірність польській короні. А «тушинці» стали поза законом.
Саме Єжи Мнішек привіз Василя Шуйського до короля Сигизмунда ІІІ у Варшаву.
Марині Мнішек було запропоновано поляками повернутися у Самбір, та вона вважала себе законною царицею московською і відмовилась повертатись додому. Іван Заруцький очолив «ополчення» московського люду проти Речі Посполитої.
Його боялись усі. В Російському бібліографічному словнику (видання 1896 – 1912 в 25 томах, Санкт-Петербург) його так описали:
«Гарний, статний, показний, сміливий, енергійний, розумний отаман припав до душі Вору і став одним з наближених до нього осіб. Поряд із зазначеними властивостями, відрізнявся жорстокістю, лукавством і нерозбірливістю в засобах. Один з очевидців сучасників Смути так характеризує знаменитого злодійського воєначальника: "воєвода же над козацькими полками був московськой служилою ротмістр пан Іван Заруцький. Цей бисть не нехрабр, але серцем лютий і вдачею лукавий».
Марина Мнішек та Іван Заруцький полюбили одне одного. Так чи інакше, обоє вони були з Галичини в чужому їм краю.
«Тушинський вор» у цей час втрачав повагу і вірність своїх бояр. За найменшу підозру у зраді він міг наказати стратити будь-кого.
Восени 1610 року між Лжедмитром ІІ і касимовським ханом стався конфлікт (Касимовське царство – нині територія Рязанської області РФ ). Самозванець наказав стратити хана, хоч той йому раніше служив. Помста прийшла швидко від родича вбитого, хрещеного татарина Петра Урусова. Той був поміж іншого татарським князем і начальником особистої охорони самозванця.
– Це було в грудні 1610 року. Після застілля Лжедмитрій ІІ їхав у санях, будучи добре напідпитку. Князь Урусов під’їхав і вдарив його шаблею по голові. Так самозванець загинув, – розповів Олег Гаврилюк.
У січні 1611 року, через місяць після смерті «Тушинського вора», Марина Мнішек народжує сина. Деякі російські історики схиляються, що справжнім батьком дитини московської цариці є Іван Заруцький з Тернополя.
Ведмежий острів на Уралі. Трагедія юної красуні з Галичини Отаман донського козацтва з Тернополя намагатиметься, аби Москва визнала в синові Марини Мнішек престолонаслідника. Він об’єднується з боярами Прокопієм Ляпуновим та Дмитром Трубецьким проти поляків. І підступає до столиці.
Тернополянин Заруцький на деякий час стає правителем в Підмосковії. Олег Гаврилюк розповідає:
– Після смерті Лжедмитрія ІІ і відставки Василя Шуйського був створений так званий тріумвірат бояр. Це дворянин Ляпунов, наш Іван Заруцький і князь Трубецькой, який згодом відійшов від цього тріумвірату. Створився дуумвірат. Заруцький починає роздавати землі, звільняє селян і села від кріпаччини. Такі дії тернополянина не сподобались Ляпунову, бо ті ж самі землі той теж роздавав своїм наближеним. Таким чином стравлювались нові землевласники між собою.
У липні 1611 року під час суперечки в таборі по справам земським озлоблений натовп донських козаків вбиває Ляпунова. Іван Заруцький одноосібно керує Підмосковією. Біля нього є Марина Мнішек з сином Іваном.
Кремлівська дума вкрай була незадоволена тернополянином, хоч він звільнив від поляків більшу частину Московії. Тим паче, що там спротивились намірам Марини та Івана звести їхнього сина на престол.
Заруцький розумів, що пропаганда проти нього серед люду і війська дуже похитнула його становище. Він покидає Підмосковію і перебирається в Коломну, а в грудні 1612 до Рязані.
У лютому Земський собор вибирає 16-річного Михайла Романова царем московським. Сина того самого Фьодора, якого Лжедмитрій ІІ возвеличив до патріарха Московії. Фьодор при синові стає по суті правителем царства. Саме від цих Романових пішов рід московських царів, які поневолювали Україну.
Новий цар за намовою батька, який мав би бути вдячний другому чоловікові Марини Мнішек, оголошує її, Заруцького та дворічне маля ворогами держави. Заруцький в свою чергу не визнає рішення Земського собору, все ж плекаючи надію очолити Московію при малому синові.
У Москві козака, його дружину і престолонаслідника піддають анафемі. Маленького хлопчика, який мав цілковите право на трон, називають «ворьонок Івашка».
Новий цар московський посилає військо захопити непокірного отамана з дружиною.
У двохденній битві біля Воронежа Заруцький зазнає поразки, переправляється через Дон до Астрахані, розповів історик Олег Гаврилюк.
– Він поселився в Астраханському кремлі і вирішив відділити Астраханське царство від Московії. Заруцький навіть вів переписки з іранським шахом, аби схилити того до підтримки. Проте не відомо чи іранці пристали на пропозиції отамана. А цар Михаіл наказав своїм військам розпочати штурм міста.
В березні 1614-го тернополянин і Марина Мнішек вириваються з-під облоги. Вони втікають на Ведмежий острів, що на річці Яїк, сьогоднішня назва – річка Урал. Тут був осередок яїцьких козаків.
– Московські війська підійшли до Ведмежого острова і поставили ультиматум яїкам: віддати їм Заруцького, Марину і «ворьонка», інакше... Відповідно, яїцькі козаки зі свої отаманом порадилися, що краще не вступати у відкриту війну з Московським царством. І таким чином видали їм утікачів, – продовжив тернопільський історик.
Спершу їх відвозять в Астрахань, а потім в серпні 1614-го закованих в кайданах привозять до Москви. Марину відправляють в Коломну, де ув’язнюють у вежі Коломнинського кремля. Ця вежа і до нині має назву Марінкіна. Їй цар Міхаіл Романов зберіг життя на прохання польських послів.
А Заруцького і маленького хлопчика-престолонаслідника страчують перед Кремлем. Багато люду зійшлося дивитися на страту.
– Івана Заруцького посадили на палю, а царевича повісили біля Серпухівських воріт. Про це є згадки в джерелах тогочасних дипломатів. Хлопчика, коли несли на руках до шибениці, він питав: «Куда ви мєня нєсьотє? Куда ви мєня нєсьотє?». Йому ж було всього лиш чотири роки, – каже про страту дитини Олег Гаврилюк.
Є також перекази московітів, що петля на шиї малого не затягнулася. Висівши на мотузці, дитина померла від холоду через декілька годин.
А мамі у темниці сказали, що хлопчик помер від нудьги.
За вісім років свого молодого життя Марина Мнішек втратила трьох чоловіків і єдиного сина. Таку ціну їй виставила Московія за право називатися царицею московською. Вона прийшла у Москву, коли їй було всього лиш сімнадцять. У темниці вона опинилася в своїх 25 років. Та й ув’язнена вона прожила не довго.
Марина Мнішек з чоловіком, батьком та сином. Автор невідомий. Джерело uk.wikipedia.org.
Вежа Марини в Кремлі Коломни. Автор A. Savin. Джерело uk.wikipedia.org.
Втеча Марини з Іваном Дмитровичем. Автор картини польський художник і графік Леон Ян Вилчуковський (1852 – 1936)
На жаль, жодної картини, яка би правдиво зображала козака з Тернополя Івана Заруцького, під час пошуків історичних джерел не віднайдено. Також не віднайдено картин страти Заруцького та маленького сина Марини Івана. Можливо, ніхто з художників їх не відобразив.
Назарій НАДЖОГА
