Коли земля починає дихати першими пагонами зелені, а у повітрі дзвенять радісні голоси птахів, які повернулись із вирію, до християн приходить найбільше і найвеличніше свято – Великдень. Ми довго готуємось до його приходу: люди прибирають домівки, підмітають дороги, йдуть, щоб причепурити рідні могилки, прикупляють обновки, щоб належно виглядати «на свята». Цей день, немов, вдихає нове життя у звичайну людську рутину та повсякдення. Села та містечка починають наскрізь пахнути ковбасою, свіжим хлібом, хроном, мимоволі даруючи відчуття празника для духу та тіла. Та дуже важливо, щоб за суєтою приготувань та постійних сумнівів, що покласти до великоднього кошика, та що вдягнути до церкви, щоб вкотре вразити знайомих, ми не загубили найважливіше, найголовніше, яке містить у собі подія воскресіння Ісуса. Бо ж зміст Пасхи не у тому, що б освятити кошик та досхочу набити шлунок. Це примітивно і навіть не по-людськи. Великдень здатен подарувати кожному те, що, зрештою, стане глибинним сенсом його життя і стане відповіддю на найголовніші питання, які кожен має ставити собі та небу. Великий мислитель античного світу Арістотель сказав: ”Три речі споконвіку керують світом: страх голоду, біль у кістках за власні гріхи та страх смерті”. Кожен, хто має у собі відблиск Творця у вигляді мозку зі звивинами, рано чи пізно шукає відповіді, як зарадити з цими, справді не простими запитами. Несправедливість, потоптана гідність, соціальна нерівність та багато іншиш величезних проблем корозією розїдають людську спільноту. Ці речі творять в усі віки бунти та революції. За що ми вийшли на майдани наших міст 3 роки тому? За те щоб їздити до Польщі на заробітки без візи у паспорті? Точно ні. За те, щоб кожен, без винятку, маленький українець відчував, що він не раб і нищота, а людина з природнім правом рости, мріяти, творити, бути господарем своєї землі та свого життя. І це право подароване йому самим Творцем вселенної. Євангеліє Ісуса воскреслого говорить людству, що ми не пан і раб, а брат і брат. Чуємо не раз у храмі звертання “брати і сестри” і це не просто єлейний вислів священника, а реальність, дана Господом, якою треба жити і застосовувати у звичайному житті. Чи буду брату брехати? Чи буду на браті наживатися? Чи лишу брата в голоді і біді? Як зроблю так, то гроша ламаного вартує моя душа, а предки мої перевернуться в гробі. Без духу рівності, братерства, любові, які Ісус проповідує і свою проповідь підтверджує востанням із гробу, не збудуємо жодної нормальної спільноти, а тим паче - держави. “Знаєш, як болить, ніяк не пройде.”- співає Лама, але поцілунками тут не зарадиш.Кожен, без винятку, у своєму житті не раз відчуває незрозумілий біль, як каже Арістотель “що діймає кісток”. І сонце світить цілий день і вдома всі здорові, а якась невимовна туга змією обплутує душу і заступає світ. Звідки береться у людини депресія і хандра, що висмоктує сили та енергію Кажуть лікарі, що депресія з роками набере глобального масштабу і антидепресантами тут не допоможеш. Не має і не буде таблетки, що зцілює душу. Людину найчастіше млоїть минуле. Не так прожив, не те зробив, не правильно повівся. Це ми і називаємо гріхом. Мені дуже подобається значення цього слова у грецькій мові.Воно більш точне. Гріх дослівно означає «не попасти в ціль», «схибити». Ми часто не потрапляємо у ціль своїми намірами, словами, справами і людина інтуїтивно це відчуває. На війні це означає смерть. Якщо ти схибив при пострілі, то противник збільшує шанс вцілити в тебе. Ісус своєю кров’ю омиває будь який гріх людини. Він той, хто прощає гріх, бо змив гріхи людства своїми ранами на Голготі. Господь після воскресіння залишає учням безцінний привілей і дар – прощати людям гріхи. ”Кому відпустите гріхи – відпустяться. Кому затримаєте – затримаються”. І жодні психоаналітики з техніками Фройда і Юнга тут не зрівняються. Ця влада діє понині через сповідь. Цей дар прощення людина відчуває на фізичному рівні. Після доброї сповіді ми здатні літати вище неба. Легко, добре, світло, хочеться жити, адже ти прощений Богом. Тому, шановні, замало побілити дерева і підмалювати плоти біля власної хати, душу свою через великодню сповідь,теж варто відмити від бруду і пилу, який липне до кожного на життєвій стежці. Бо без сповіді і паска видасться пісною і радості великої від свята не буде. Що до страху смерті, про який говорить античний філософ, то цей страх супроводжував людське плем'я відколи воно себе пам'ятає. Фараони ціле свідоме життя будували піраміди готуючись до потойбіччя. Грек Герострат з сивого Ефесу підпалив одне з чудес світу – храм Артеміди, тільки для того, щоб його ім’я жило вічно. Багато людей протягом історії людства йшли на немислимі жертви, щоби пам'ять про них не померла разом з їхнім тілом. Сьогодні збудовані цілі бізнес-імперії, які продають продовження життя людині. Подивіться скільки аптек з'явилось, як грибів по дощі, у наших містах. Що вони продають? Відповідь проста – здоров'я. Людина вірить, що здоров'ям продовжить собі життя бодай на трішки. Та це величезна ілюзія, бутафорія, у яку нас навчили вірити. “Є час розкидати каміння і час його збирати, є час цвісти і час в'янути, є час родитись і час вмирати… на все свій час і місце під сонцем”, - говорить древній мудрець Еклезіаст. Які б титанічні зусилля не прикладав чоловік, як би собі життя не доточував, прийде час, як казали наші предки, “врізати дуба”. І всякий чоловік рано чи пізно постає перед питання: а що ж там - за межею смерті? Для чого я живу, мрію, люблю, страждаю, якщо все це закінчиться, як кажуть у народі, ”два метри дошки і землі трошки.” А воскресіння Ісуса є прямою і точною відповіддю на це онтологічне, архіважливе питання людського духа. Бо залунає у пасхальну ніч величне “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував” і сповнить не зрозумілою радістю і вірою багато сердець . Бо Господь переміг смерть, як писав колись славний Гете: ”Серед мільярдів гробів, на планеті Земля є один гріб де написано, що тут похована смерть і цей гріб належить Ісусу”. Воскресіння Ісуса дарує нам глибинне розуміння, що ми вічні, що наше життя не закінчується горбиком землі на цвинтарі і зібранням дорогої родини у річницю смерті, але продовжується у вічності, бо “тим, що в гробах, життя дарував”. До слова, цю вічність, ще треба заробити покаянням та добром тут на землі. Ми любимо Великдень. Це свято дарує щось дуже світле і чисте. Воно подібне до весни, яка пробуджує по довгому холоді нове життя у всіх його проявах. Не примітивізуймо його до турбот, які зводяться до дилеми, що точно має бути у кошику для освячення, та якого кольору мають бути крашанки. Богу це не важливо. Йому важливо чи освятиться наша душа Його воскресінням та чи сповниться справжнім змістом наше життя… Веселих та змістовних великодніх свят! отець Василь Баглей