Читати написи на мацевах навчала збражчанка Тетяна Федорів (фоторепортаж)
Цими днями історикиня Тетяна Федорів навчала основ читання написів на мацевах. Так у єврейській традиції називають надгробки. На них, як правило, розміщено символічне зображення та напис із інформацією про похованого.
Детально про все це панна Тетяна розповіла під час zoom-конференції «Простір спадщини: єврейський цвинтар і міська історія», а наступного дня на «Новому» єврейському цвинтарі Збаража учасники заходу застосували здобуті знання на практиці. Захід відбувся за сприяння ESJF European Jewish Cemeteries Initiative та співпраці з ГО «Зелений Світ» і «Гельсінська Ініціатива ХХІ».
Вивченням історії євреїв рідного міста Тетяна Федорів зацікавилася кілька років тому. Результатом дослідження стала книжка «Нариси до історії євреїв Збаража. «Новий» єврейський цвинтар міста». А цього року історикиня навчалась у Ягеллонському університеті в Польщі, де сфокусувалася на вивченні єврейської культури та епіграфіки.
Розуміння культури полегшує її сприйняття — акцентує дослідниця.
— Часто люди не розуміють, навіщо дбати про єврейські цвинтарі чи інші пам’ятки, бо вони ж не наші. Але єврейська культура — частина нашої культури. Ці люди жили з нами пліч-о-пліч століттями, вони брали участь у громадському житті та історії. Тому єврейський цвинтар — наш. Коли ми вивчаємо єврейську культуру, зокрема, через дослідження написів на мацевах, то персоналізуємо її, розуміємо, що кожне поховання — це конкретна людина, — переконана Тетяна Федорів.
Крім того, вивчення епітафій дає багатий матеріал для досліджень, надто ж, коли поєднати їх із даними метрик та інших документів. Ряд пам'яток говорить про те, що у Збаражі була численна єврейська громада. До Другої світової євреї становили майже третину населення міста (для міст Галичини такий національний склад був характерний для початку минулого століття). Важливо пам’ятати, що євреї не були окремою частиною населення, а його органічною складовою, — наголошує Тетяна Федорів. У місті було два цвинтарі, або ж кіркути. Один, на території якого нині дитячий садок, не зберігся, інший, “Новий”, розташований за католицьким і православним цвинтарями, існує нині, його й досліджувала Тетяна Федорів. Зокрема, переклала українською написи на майже двох сотнях мацев і систематизувала їхні зображення.
— Більшість похованих на “Новому” єврейському цвинтарі — зі Збаража, проте є й ті, котрі проживали у навколишніх селах. Цікавою є географія їхнього народження, приміром, двоє братів, котрі поховані тут, — із Мінська. Серед місцевих євреїв було чимало тих, котрі жили зі свого ремесла, про це свідчать відповідні написи на мацевах. До речі, у переважній більшості написи виконані на івриті, є лише одна епітафія їдишем. Що стосується зображень, вони спрощені, лаконічніші, ніж на старих, а часто навіть відсутні. Це пояснюється тим, що на початку двадцятого століття склалась нова традиція, сформувались інші вимоги до майстрів, — пояснює дослідниця.
Отже, як зрозуміти, про що говорить мацева. Перш за все, треба звернути увагу на зображення. Найчастіше воно мало символічне значення. Одним із найрозповсюдженіших символів, і на збаразькому кладовищі також, є зірка Давида, котра є символом єврейської віри. На мацевах жінок найчастіше зображали світильник (свічник). Жінки в юдаїзмі ототожнювалися зі світлом, бо саме вони, згідно з традицією, запалювали свічки на Шабат і промовляли благословення. Загалом світильник — один із найдавніших символів юдаїзму. На чоловічих надгробках зображали менору, тобто семисвічник, але таких зображень на збаразькому цвинтарі немає. Зламане дерево символізувало передчасно перерване життя. Його використовували на мацевах незаміжніх чи неодружених, або ж тих, котрі не залишили нащадків. Глечик — символ роду левітів, котрі ритуально вмивали руки коенам у храмі перед священницьким благословенням. Глек чи глечик могли зображатися статичними, а могли й так, ніби з них ллється вода, іноді посудину могла тримати рука. Корону (корону Тори), тобто символ мудрості, знання та вченості, зображали на мацевах авторитетних людей, котрі гідно прожили життя та були духовними лідерами. Прикметним знаком є руки, складені в жесті, що благословляє. Його використовували на мацевах коенів, нащадків Аарона, першого верховного священника й старшого брата Мойсея. Прикметно, що коенів ховали найближче до огорожі, бо цвинтар вважався ритуально нечистим місцем, куди вони не мали заходити, проте у Збаражі такої традиції, очевидно, не дотримувались, принаймні, про це свідчать поховання.
Написи зазвичай мають сталу структуру. Перша фраза найчастіше скорочена до перших літер двох слів — “тут похований/тут покоїться”. Далі слідує інформація про того, хто похований, зокрема, похвала цій людині, дата народження та смерті. З датами, до речі, розібратись трохи складно, бо ж позначені вони літерами, крім того, єврейське літочислення відрізняється від християнського. Завершальною найчастіше була фраза “нехай його/її душа буде зав’язана у вузол життя”.
— Моїм найголовнішим завданням є наблизити єврейський цвинтар до української громади. Зрештою, це потрібно живим, а не тим, котрі поховані, — каже Тетяна Федорів. — Коли людина зможе прочитати текст на мацеві, можливо, він її зачепить, можливо, зворушить. Тоді єврейська культура стане дещо ближчою та більш зрозумілою.
126302702_3877537835598733_4706896910788394313_n
Анна Золотнюк
Фото Ірини Небесної
