Deo omnіs Gloria.
11 вересня асоціюється у більшості людей із трагічними подіями на Манхеттені, коли, за словами Збігнєва Бжезінського, розпочалася війна ісламської і ліберальної цивілізацій.
Та цей день у церковному календарі присвячений згадці про смерть однієї з найбільших постатей християнської історії. На зорі нової ери чоловік з юдейської пустелі, Іван Хреститель, говорить тогочасному суспільству гірку, нічим не приправлену, болючу але ПРАВДУ. Правду про них самих. Правду чисту, без прикрас, без ноти лукавства і фальшу.
Іван не боїться сказати її в очі Іроду, тирану, який має владу над його фізичним життям. І ця правда не дає спокою ні диктатору, ані його рідним. Вони приймають рішення вбити Івана, думаючи, що приховають правду і тим самим заглушать свою совість.
Багато люду 11 вересня пішли до храму, бо була неділя. Але постає просте питання. Який сенс для себе, свого внутрішнього світу, ми отримали від цього свята? Чи можемо ми подивитися в очі своїй правді? Тій, яку знаємо тільки ми, і хочемо, щоб інші її не знали, або знали так прикрашено, за що нам не буде соромно…
Живемо у часі, де правди дуже мало, у час якщо не суцільної брехні – то напів правд, істин штучно створених, які легко ковтаються, які не потребують зусиль для сприйняття. Незмінними інструментам у творенні цих ілюзій залишаються медійні інструменти, думки кожного в соціальних мережах, діалоги про теперішні проблеми та формування думки. І як співає культовий Славко Вакарчук:
Веселі, брате, часи настали На грудях світить нам слави знак! Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили, Душу кинули просто так...
Минуло 2 роки відколи ми стали жити по-іншому. Хто з нас, читаючих ці рядки, став жити ліпше, світліше, з надією і оптимізмом дивлячись у завтрашній день? Хто відчув захищеність своїх дітей перед проблемами сьогодення?
Люди зубожіли у три рази, а наша родюча Тернопільщина займає третє місце з кінця, після Луганська та Донецька за більшістю економічних показників.
Недавно зустрічаю у магазині старшу пані. Вона колишня вчителька, зараз часто хворіє, тому багато грошей витрачає на ліки. Прийшовши в магазин, вона вибирає: купити зубну пасту чи олію. Вибирає олію, бо пасту їсти не можливо…
Людина, яка виховала не одне покоління чужих дітей полишена без засобів до існування. Це страшно, прикро, не по-людськи, але, як каже один мій брат по духу: ”то є така правда”…
Де голос вопіющого в пустелі, який питає чому так має бути? Чи лишилися ще між нами предтечі, які здатні назвати чорне – чорним, а біле – білим?
Ми просимо в святого Івана молитися за нас, коли нам бракує сили стати в обороні правди, бо якийсь Ірод може нам відтяти голову, навіть не голову, а звичайнісіньку надбавку до зарплати… Бо якась Іродіада може нас полити брудом брехні і наклепу. Бо можемо втратити симпатиків, говорячи для когось правду, яка коле, мов терен.
Порятуй нас, святий Іване, коли людина забуває, котре з її обличь є її справжнім лицем, бо перед грізним Іродом “одягає” одежу пухнастого кролика, перед Іродіадою є чемною собачкою, перед сильним – лагідною овечкою, а перед слабшим – показує кулаки.
Хіба не кожен з нас має про запас репертуар поведінок, поклонів, тональностей, усмішок і поглядів, які одягаємо в залежно від потреб, а не від того, яка є правда?..
Молись за нас, Предтече, коли ми втрачаємо цінності та ідеали, за які готові віддати власне життя…отець Василь Баглей
