«Мою доню звати Єва. Їй 2 рочки. І тепер ми граємо декілька раз на день в гру: сховатись в коридорі. Якщо ми будемо в коридорі, то наш будинок переможе... І наш будинок таки переможе. Слава Україні!», – написав у соцмережі тернополянин Юрій. Багато батьків намагаються подбати про спокій своїх дітей в укриттях, намагаючись перетворити складну ситуацію на гру. Як поводитися з дітьми, коли звучать сирени, – про це спілкуємось із психологинею Наталією Гаєвською. 

Як впливають на дітей сьогоднішні події? 

Діти, починаючи із раннього віку до 11-12 років, дуже сильно залежні емоційно від своїх батьків. І незалежно від того, скільки років дитині, роль матері є надзвичайно важливою. Тому що мама для дитини є, так би мовити «фабрикою з перероблення дитячих емоцій та почуттів». Чим менша дитина – тим складніше зрозуміти, що з нею відбувається, які емоції вона проживає та  взагалі в якому вона стані. Переважно це стан пригнічення або страху чи гніву. Перше, що мама повинна зробити – дати дитині зрозуміти, що з нею та навколо неї  відбувається і друге – запевнити дитину, що вона в цілковитій безпеці поруч із нею, або поруч з іншими дорослими. Те, що зараз з нами відбувається – це ненормальна ситуація для нашої психіки, життя, і зрозуміло, що дітям потрібно дати якимось чином адаптуватись до тієї реальності, в якій ми зараз живемо. Сьогодні ми не можемо уникнути повітряних тривог, сирен, переховувань в бомбосховищах, тому необхідно навчитися з цим всім давати раду. 

Наталія Гаєвська

Як поводитись батькам під час повітряної тривоги? Як це пояснити дітям?

Коли починається сигнал тривоги, потрібно розповісти дитині про можливу небезпеку. Повідомити, що можуть прилетіти ворожі літаки і почати бомбардувати. Важливо не розповідати це панічно, ніби «все пропало і зараз ми всі загинемо», а просто констатувати факт. Варто розповісти дитині і про свої почуття, що ви теж боїтеся. Опісля – проговорити можливі дитячі почуття, на кшталт: «ти теж можеш зараз відчувати занепокоєння, але це нормально». Пояснити хід дій, розповісти про те, що  ви  підете  в бомбосховище чи спуститеся в підвал. І один із важливих пунктів – запевнити, що ви зі всім обов'язково справитесь, що все під контролем.

Як впливає на дитячу психіку те, що дорослі не говорять з ними відверто про небезпеку, а замовчують все? 

Якщо дитина не розуміє, що з нею відбувається, які емоції вона проживає, вона починає це проживати викривленим чином. Можуть з'являтися дисоціативні стани, тобто дитина відгороджується від усього, стає апатичною, замкнутою, починає багато фантазувати що і як відбувається. Звичайно, ці фантазії не відповідають дійсності і є деструктивними для дитячої психіки. В іншому випадку дитина також  може впадати у депресивні стани, стати дуже пригніченою, безупинно плакати, або ж стає дуже дратівливою. І от щоб цього усього не відбувалося, дитині потрібно дати дуже чітко зрозуміти, що відбувається. Таким чином в дитини є небагато цього «поля” для додумування чогось. 

Часто батьки не можуть говорити з дітьми, бо самі налякані. Як не розгубитися і зібратися їм, коли пролунала тривога? 

Зрозуміло, що сьогодні жінки можуть залишитися без своїх чоловіків, втратити житло чи купу іншого негативу, з яким ми зараз, на жаль, маємо справу. Якщо мама відчуває, що в неї немає достатньо ресурсу на цих два важливих для дитини кроки, то їй потрібно пошукати десь допомогу. Рекомендую привести себе до тями фізично – по можливості прийняти душ або хоча б вмитися холодною водою, вдарити себе по обличчю, вщипнути. Можна навіть крикнути. Я часто також рекомендую змінити  місце перебування – перейти на крок вліво чи вправо.  Такі речі трішки повертають до дійсності. Не менш важливо не перекидати відповідальність на дитину за дорослі дії. До прикладу, коли мама спускається в підвал з дитиною, дивиться на дитину переляканими очима і запитує: «а що, ти не сказала тьоті чи дяді, що ми йдемо в підвал?». Це перевантаження дитячої психіки, адже це мама насправді повинна була зробити. Через те, що вона сама може бути налякана – вона може так діяти. Проте, цього в жодному разі не можна і не потрібно робити. Тому що дитяча психіка цього не витримує.

"Дитину не потрібно лякати в жодному випадку, але говорити прямо про небезпеку – необхідно", – каже психологиня

Як не налякати дитину, коли доводиться спускатися в укриття чи ховатися у безпечному місці вдома?

Дитину не потрібно лякати в жодному випадку, але говорити прямо про небезпеку – необхідно. Коли є страх, що «я дитину можу налякати», то дитина насправді лякається значно сильніше. Цього потрібно уникати всіма можливими способами. Треба прямо говорити про те, що відбувається, але залежно від віку дитини. Звичайно, що з трирічкою ми говоримо більш дитячою мовою, а з дитиною 6-7 років – як з практично дорослою. Приклад: «зараз лунає сирена, отже ми маємо спуститися в укриття, ми вже з тобою про це говорили», або «звучить сирена, це є небезпечно, але ми залишаємось зараз вдома, між цими двома стінами, бо це найбільш безпечне місце». Боятися налякати дитину – це боятися своїх емоцій. Якщо ж з цим впоратися не можете – зверніться до спеціаліста, поговоріть з друзями чи скористайтесь можливістю і відвідайте безкоштовні групові заняття взаємопідтримки, які зараз проводять багато психологів .

Якщо ж все ж спустились у  бомбосховище, як подбати про те, щоб дитина там була спокійною? 

Дитині індукуються ті відчуття, які відчувають дорослі. Якщо дитина бачить, що з мамою все гаразд, що вона себе нормально почуває, значить і їй буде спокійно. Мама для дитини – це як гарантія безпеки. Особливо важливо також пояснювати те, що там відбувається. До прикладу, в укритті хтось сидить і плаче, чи хтось сидить у завмерлій позі. Варто пояснити, що це нормально, в нас зараз така ситуація, люди по-різному цей стан переживають – «тьотя плаче, тому що їй від цього усього сумно, страшно». Діти все відчувають, але потрібно про це розповідати й запевнити їх, що все добре. 

Зараз звучить багато нецензурної лексики. Діти це все чують і, буває, повторюють. Що з цим робити?

Можливо, це не зовсім популярна думка, але я і мої колеги її дотримуємось. Зараз, поки воєнний стан, ми вводимо часові рамки, тобто до нашої перемоги це можна, а після – ні! Важливо звертати увагу не на форму, а на зміст. Зараз для нас нецензурна лексика – це можливість виразити свою агресію, незадоволення. Можливо, воно не зовсім красиво, але для нашої психіки краще добряче поматюкатися, аніж робити це культурно і гарно. Звичайно, не потрібно вдаватися у крайнощі, але у цей час ми собі і своїм дітям це дозволяємо. Виправляти все будемо після перемоги!

Фото з відкритих джерел та Наталії Гаєвської