«До добра і краси» – перший художній фільм Галичини, який знімали на Тернопільщині (частина 2)
Перші кіноактори Галичини
Марічка Софіян, після одруження Лозинська, народилася в 1921 році. На час зйомок «До добра і краси» її ледь виповнювалося 16-ть років. Батько Марійки Лука Софіян був відомим у Копичинцях адвокатом і кооператором, засновником кредитового товариства «Згода».
– Вона була дуже красива і розумна дівчина, – каже про акторку засновник єдиного в області Музею театрального мистецтва Орест Савка. – А він, головний актор Андрій Поліщук, був кремезного зросту.
У 1944 році родина Марічки Софіян емігрувала спершу в Австрію, а в 1950 році в США. Вийшла заміж за українського емігранта. І в 1952 році у неї народився син Аскольд, пізніше донька Лариса. У 1998 році Аскольд стане президентом Світового Конгресу Українців. А в 2006-му Президент України Віктор Ющенко призначить його своїм радником.
До головного героя фільму Андрія Поліщука доля не буде настільки дбайливою, попри дарований нею талант поета, художника, актора. Однак, завдяки талановитості його віршів і оперного голосу, про нього почули далеко за межами України. Він виступав на сценах Кракова і Варшави. І коли репресивні органи Польщі і радянського режиму позбавляли Поліщука волі, на його захист виступали всесвітньо відомі науковці та літератори.
У виданні «Нетішинський вісник» (№7, 2003 р.) історик з Нетішина Олександр Романюк писав:
«У 1927 році йому виповнився 21 рік і згідно польським законам Андрієві судилося служити в армії […] Хлопець не взяв в руки зброї і був засуджений трибуналом у Варшаві на п’ять років, один місяць і один день ув’язнення. Сидів у столичній тюрмі, а потім в Тронках, що на Познанщині [...]Невдовзі вся європейська преса оповіла про долю Андрія Поліщука. На його ім’я в тюрму з усього світу приходили листи підтримки, а також листи до президента Польщі Мосціцького з вимогою звільнити в’язня совісті. Листи протесту президенту писали Альберт Ейнштейн, Ромен Ролан, Герберт Уеллс – найвизначніші письменники та діячі культури світу. Вимогу про звільнення прислали 50 представників англійського парламенту. Спільні зусилля увінчалися успіхом. Після трьох років ув’язнення Андрія було звільнено і він повернувся в Острог».
На сцені Львівського оперного театру він дебютував в 1936 році. Акторський талант, приваблива зовнішність зацікавили фундаторів фільму «До добра і краси». Тож його запрошують виконати головну роль у першому українському фільмі Галичини.
Війну Андрій Поліщук пережив в Острозі, потім повертається до Львова. 30 травня 1947 року відразу після прем’єри опери «Сивільський цирульник» його заарештовують на сцені каральні органи НКВС. Засуджений до десяти років Сибіру в табори на Магадан. А відбув заслання аж чотирнадцять років. І лише в 60-х роках повертається знову на львівську сцену.
«У 1971 році на знак протесту за знущання над ним , як українським митцем, на знак протесту проти русифікації оперного театру А.Поліщук написав заяву на звільнення. З того часу він був під пильним оком КДБ, який шантажував його і робив у його помешканні обшуки. Під час останнього обшуку у 1983 році були вилучені особисті записи, листи А. Ейнштейна, Г.Уеллса та інших діячів світової культури», – згадує історик Олександр Романюк в статті «Відомий оперний співак Львова Андрій Поліщук наш земляк».
Помер перший актор Галичини 7 листопада 2002-го на 97 році життя. Похований у Львові.
У пошуках «До добра і краси» Але де ж кіноплівка першого художнього фільму Галичини, який знімали на Тернопільщині? Де ж фільм, який показували по всіх містах Західної України зимою 1938-1939 років?
– Альберт Лозинський, коли приїжджав в Україну, жив у Львові, готовий був викласти великі гроші, лиш би знайти той фільм. Але він його не знайшов, – каже Орест Савка, заслужений діяч мистецтв України, який був особисто знайомий з Марічкою Софіян-Лозинською та її дітьми Ларисою і Аскольдом.
Багато архівних матеріалів Юліана Дороша було передано в Івано-Франківський краєзнавчий музей. Втім, там слідів кінострічки нема. Нема і в Нетішинському краєзнавчому музеї, де зберігається чимало світлин і документів Андрія Поліщука. В обидва музеї автор цих рядків звертався.
У попередній частині згадувалося про розстріляну родину Антона Крушельницького і про те, що врятована була лише маленька дівчинка, внучка Антона Лариса Крушельницька. У 1946 році у неї народилася донька Тетяна.
А в Юліана Дороша у 1949 році народився син Андрій, який помер в 2009 році. Тетяна Крушельницька і Андрій Дорош – троюрідні. Сім’я Тетяни опікувалася Андрієм до його смерті.
– Андрій жив сам. У нього зберігалось дуже багато листів і фотографій Юліана Дороша. Коли він помер, ми весь архів передали у музей в Винники, – розповіла Тетяна Крушельницька. В Історико-краєзнавчому музеї міста Винники справді зберігається чимало матеріалів фундатора національного кіно в Західній Україні. Про це підтвердив директор Ігор Тимець.
– У нас є окрема експозиція фотографій Юліана Дороша. Але його архів складається з понад десяти тисяч одиниць світлин, негативів, листувань та іншого матеріалу. Дуже багато ще не оцифровано і не проявлено негативів. Чи є там слід кіноплівки «До добра і краси» ми не знаємо. Самого фільму в нас нема, – зауважив директор музею у Винниках.
Поміж іншого є ще один цікавий момент. Після успіху першого кінофільму уся команда фільму «До добра і краси» готувалась до зйомок наступної кінострічки. Це мав бути перший кольоровий фільм, назва йому «Крилос» – від першої назви древнього Галича.
Головні ролі мали теж виконувати Марічка Сафіян і Андрій Поліщук. Кошти на фільм виділяв митрополит Андрей Шептицький. Відбулись навіть перші кінопроби в Митрополичому саду, що поблизу Собору Святого Юра у Львові. Втім, всьому перешкодила війна. Є лише один чорно-білий кадр з кінопроб «Кроносу»
Є сподівання, що Друга світова не знищила кіноплівку «До добра і краси» і рано чи пізно фільм знайдеться. Можливо, в архівах Кракова, можливо в архівах Києва чи Львова. Можливо, в краєзнавчому музеї міста Винники є слід, який наведе в архівні фонди, де зберігається перший український художній фільм Галичини, який знімали на Тернопільщині. Але ці пошуки будуть вже іншою історією.
Марічка Софіян у ролі головної героїні фільму «До добра і краси». Світлина зберігається у фондах Копичинецького музею театрального мистецтва.
Марія Софіян на могилі свого батька Луки Софіяна в Копичинцях. Світлина початку 90-х років, зберігається у фондах Копичинецького музею театрального мистецтва.
Марічка Софіян, кольорова картина, відтворена з фотографії. Копичинецький музей театрального мистецтва.
Андрій Поліщук в ролі Романа у фільмі «До добра і краси» Джерело: сайт «Фотографії старого Львова».
Кадр з кінопроб до художнього фільму «Крилос» у Митрополичому саду. Джерело фото: сайт «Збруч» з посиланням на видання «Галицька брама» – 1996 – №24.
Назарій НАДЖОГА
Фото автора
До читачів.
Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.
Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.
