Василь Градовий, директор господарства «Дзвін» ділиться складовими свого успіху

Завжди цікаво спілкуватись з людьми, які довгий час працюють у сільському господарстві. Одним з таких є Василь Градовий, директор господарства «Дзвін», з ним редакція Kurkul.com познайомилась під час АгроЕкспедиції «Цукровий буряк 2017», - пише Єлизавета Кудиненко.

Фермер з Тернопільщини розповів про свій життєвий шлях, плани на майбутнє та перипетії у експорті продукції за кордон.

Розкажіть про те, як ви прийшли у сільське господарство?

Я закінчив Московську ветеринарну академію, потім 12 років працював ветеринарним лікарем. В 1994 році мене обрали Головою колгоспу с. Звенівка. Повернувся на посаду директора «Дзвону» у 2000 році, коли прийшов наказ про реформування АПК. На той час ми мали 1400 га землі в обробітку, зараз — 9638 га. Вирощуємо озиму і яру пшеницю, ріпак, люцерну, цукровий буряк, горох, кукурудзу, сою, соняшник, ярий ячмінь та гречку.

Окрім рослинництва займаєтесь ще тваринництвом?

Маємо 650 голів ВРХ з них 250 дійних корів, є 2200 свиней. Зараз ферма в стадії реконструкції, туди плануємо закупити 2000 голів ВРХ, 900 з яких — дійних. Маємо ще одне викуплене господарство, де плануємо зробити свинокомплекс на 25 тис. голів свиней, але це поки що плани на майбутнє.

Чи займається ваше господарство переробкою?

Зараз ми не маємо переробки, але плануємо і є можливість це робити. На часі будівництво елеватора на 85 тис. т, а після того будемо планувати переробку олійних культур. Але організація цих виробництв потребує капіталовкладень, і час їх окупності буде мати певний термін. Через це, ми не можемо собі дозволити широкі кроки. Але плани є, і ми впевнено рухаємося вперед до їх реалізації.

град01

Як змінювалися посівні площі за роки вашої роботи, чи дотримуєтесь ви сівозміни?

Ми не змінюємо посівні площі кожного року. Вони у нас приблизно однакові. Сівозміна є, я вважаю, що вона є основним фактором одержання доброго врожаю. Одна сівозміна цукрового буряку, а друга олійних культур – ріпак і соняшник. Зараз господарство в середньому сіє 1400 га цукрового буряку, і поки що площі залишаться на тому ж рівні. Але якщо ціна катастрофічно знизиться, тоді доведеться скорочувати. Цього року ціна на цукор різко пішла вниз, бо є перевиробництво, хоча врожай ми маємо не поганий. Цукрова ціна завжди має таку криву – то йде до гори, то йде «на долину». І якщо собівартість буде вища за реалізаційну ціну, то наш бізнес не буде мати сенсу.

Які засоби захисту використовуєте, з ким працюєте?

Засоби захисту використовуємо різних фірм: Bayer, і «Хімагромаркетинг», опробовуємо спочатку, і якщо все добре, беремо у роботу. На ЗЗР зараз ми витрачаємо дуже багато коштів, приблизно 22-25 млн грн. Тому серед них потрібно вибирати найкращі. Крім якості, звісно, вимагаємо адекватної ціни. Я вважаю, що якщо людина не експериментує, то вона не рухається у перед. Сьогодні на ринку з’являється багато препаратів, мікроелементів, якихось інших речей.

Чи давно ваше господарство займається вирощуванням цукрового буряку, які гібриди сієте?

Буряк ми вирощуємо стільки, скільки я себе пам’ятаю. По насінню в основному працюємо з фірмою «КВС-Україна». Зараз «КВС-Україна» на нашій території закладає демо-поля по нових гібридах цукрового буряку. Звісно, для того, щоб закладати нове насіння у поле, його потрібно тестувати. Бо є гібриди, наприклад, які у Німеччині, можуть дати 500 ц/га, але бути зовсім не придатними для вирощування в Україні, бо у нас зовсім різні кліматичні умови.

Яка собівартість вирощування буряку? Чи збільшилась вона у цьому році?

Собівартість треба рахувати у кінці року, бо зараз ще йдуть затрати. Ми ще урожай не викопали, а вже йдуть затрати на новий: ораємо, вносимо добрива, вирівнюємо площі і готуємо їх на посів. Порівняно з минулим роком затрати звісно збільшились, приблизно, на 30-35%, бо у 2017 р. різко подорожчали мінеральні добрива. Ми маємо дефіцит аміачної води, селітри, карбаміду. А якщо на ринку є дефіцит, то відповідно ціна і зростає.

Куди ви реалізуєте продукцію, експортуєте?

Ячмінь пивоварний реалізуємо фірмі «Суффле Агро Україна», маємо з ними контракт і працюємо на постійній основі. А решту продаємо трейдерами, хто більше платить тому й продаємо. У нас у господарстві працює відділ, що моніторить ринок і законтрактовує покупців. У цьому році ми вперше продали продукцію за кордон — в Індонезію. Але нас дуже сильно підвела Укрзалізниця і виконати контракт було досить проблематично. Ми залучили приватні вагони для доставки зерна на корабель, але це вийшло удвічі дорожче ніж планувалося. При роботі з закордонними замовниками дуже важливо виконувати умови, що прописані у контракті, а якщо виконати не вдається, то клієнти накладають великі штрафні санкції. Але головне у цьому, що тебе можуть занести у список ненадійних постачальників. Не хочу вдаватися у політику, але це ж абсурд, у нас аграрна країна, яка вирощує достатню кількість зерна і має можливість заробляти валюту, а на залізниці якась є диверсія. Її, певно, штучно створюють, цю проблему, тому що залізнична дорога — монополіст.

Ми чули, що зараз там працює електронна система, тобто яка має розподіляти потяги рівномірно між компаніями.

Якщо у депо має бути 10 тепловозів, а по факту там лише два, то яку б електронну систему не запускали, все одно вони не перевезуть весь потрібний обсяг. Це питання, нажаль, дуже заважає нормально працювати. Фермер працює на благо людей, країни. Ми вирощуємо хліб, а хліб – це є золото. Держава повинна сприяти його виробництву. Для того, щоб був стабільний курс долару, нам треба експортувати та продавати продукції за валюту. Але є виробники, які вирощують, кораблі, які везуть по морю продукцію, але немає зв’язку між цими двома ланками.

Фото - Kurkul.com.