Іван Поливода — тернопільський фотограф, поет, співзасновник бренду «Сумна вівця», а крім того, виготовляє прикраси з епоксидної смоли. На темному тлі розміщує засушену квітку, облямовує бронзовою фурнітурою — з’являється брошка чи медальйон. Каже, ці вироби найбільше подобаються тим, що неповторні. А про більше — у розмові з Іваном. 

— Коли ти почав займатись хендмейдом?

— Власне, така ідея в голові існувала вже досить давно. І завше хотілося спробувати. Спочатку намагався працювати зі склом, проте зрозумів, що це геть не моє, крім того, уявляв вироби зі скла інакшими, меншими. Себто, як це відбувається: береш два кусні скла, між ними кладеш рослину, обклеюєш краї мідною лентою і тоді на неї наносиш шар олова. Повинне бути ще полірування. Але до нього я вже не дійшов. І почав шукати епоксидну смолу. Прочитав дуже багато інформації, переглянув сотні відео та врешті замовив епоксидку. Спочатку планував робити тільки броші — вони мені й досі найбільше подобаються, — а підвіски з’явились пізніше.

— Що тобі до вподоби у роботі з епоксидною смолою?

— Мені подобається, що на виході це геть не ідеальна штука, чується, що зроблена вона з почуттям. Яким — це вже сам додумуєш. Вірю в такі речі.

_D707129

— Можливо, це тому, що я знаю, що ти поет, твої кулони й брошки здаються поетичними. Ну ж бо квіти, темне тло, фурнітура під ретро… Але скажи, як виготовлення прикрас поєднуються із письменництвом.

— Застигла поезія? Можливо. Я не думав про ці речі. Я надаю перевагу пастельним кольорам, геть не контрастним, а барви засушених рослин саме такі. Це мені подобається.

— Як добираєш квіти для робіт? Вони, так мені здається, тендітні, не надто яскраві

— Люблю дуже барбарис. Він маленький та справді не надто яскравий.

Раніше мені допомагала одна людина. Дуже багато прикрас була її ідея і це справді чудово.

 — Розкажи про роботу над задумом — одразу знаєш, якій квітці пасуватиме яка фурнітура?

— Ні. Все починається з фурнітури — знаходжу ту, котра мені найбільше подобається, перевагу надаю бронзовим.

Далі думаю, як відтворити колір, що уявляю собі — беру гуаш і змішую. Для більшості прикрас використовую чорний фон. Рідко коли мені вдавалося досягнути такого кольору, що пасував би задумові ідеально. Ну й тоді підбираю заготовлені рослинки. Комбіную, вибираю, як доцільніше розмістити, оцінюю, як вони гармоніюють із фурнітурою.

_D707446

— Які матеріали використовуєш?

— Епоксидну смолу. Її видів є дуже багато і слід пробувати ту чи іншу, вибираючи, яка підійде найкраще. Крім того, потрібні шприци, спирт, рукавички, горня теплої водички.

— Яка найскладніша частина роботи?

— Мабуть, чекати, коли застигне епоксидна смола. Перші рази пилючка падала на вироби й вони ставали шершаві, в деяких випадках це було доволі добре й по-своєму красиво.

_D707018(1)

— Як би сформулював для себе суть (чи особливості) своїх виробів?

— Кожна із прикрас — одна на світі. Жодну не можна повторити. Унікальність — ось суть. Хочеться складати собі історії, що й через багато років цю річ людина буде носити, і ця прикраса витримає цей час, не втратить блиску. А власник буде пригадувати, де й коли отримав її, й, можливо, передасть далі й далі, і це (сором’язливо посміхається) стане навіть реліквією.

Анна Золотнюк

Фото надані Іваном Поливодою