До читачів.

Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.

Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.

Від комуніста до повстанця

Серпень, 1944 рік. Тюрма НКВД у Рівному. Допит у справі «Берлога».

– Гдє і коґда состоялся Третий чрєзвичайний вєликій збор ОУН?! Атвєчай!

Настільна лампа освітлювала лише друкарську машинку. Сорокарічний чоловік якусь хвилину мовчав. Та знесилений постійними допитами і темрявою почав говорити українською. Друкарська машинка видала текст на російській мові.

– Трєтій Чрезвичайний Вєлікій збор ОУН состоялся в авґустє 43-го ґода на хуторах, імєющіх названія хутора, разположених в 2-3 кіломєтра от сєла Слобода Золотая Козовского района Тєрнопольской області.

Фото 2. Виписка з протоколу допиту.

Чоловік, якого допитували, перед приходом «совєтів» в Галичину належав до Комуністичної партії Західної України. Звали його Михайло Степаняк.

Фото 1. Михайло Степаняк

Народився він у 1905 році в селі Дзвиняч на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область). У 1931 році закінчив Львівський університет, здобув наукове звання «магістр права». З 1935 року, будучи на той час комуністом, працював у Бережанській гімназії і помічником приватних адвокатів. Восени 1939-го після перших звірств сталінського режиму над галичанами зрікся своїх комуністичних поглядів і партії.

У травні 1940-го познайомився з референтом Крайової Екзекутиви ОУН в Західно-українських землях, уродженцем Козови Левом Зацним (псевдо «Троян»). Після цієї зустрічі вступив в ОУН. Тоді в Організації бракувало кваліфікованих юристів. І саме Михайло Степаняк став автором програмних засад створення Української Самостійної Соборної Держави. По суті, назва і державний устрій УССД – це його авторство.

30 липня 1944 році біля Дермані Рівненської області потрапив пораненим у полон чекістів. На той час Михайло Степаняк очолював Реферантуру зовнішніх зв'язків Головного Проводу ОУН. Він був першим такого високого рівня з Головного Проводу, хто опинився в руках НКВС.

У 1947-му його засудили до розстрілу, але замінили 25-річним засланням. У 1961 році звільнили під час так званої хрущовської відлиги. Він повернувся додому в рідне село, де й помер у 1967 році.

Михайло Степаняк був учасником Третього Надзвичайного Великого збору ОУН, на якому Романа Шухевича призначено Головним командиром УПА. Це відбулося 21–25 серпня 1943 року за 30 кілометрів від Тернополя.

Чому у протоколі допиту не зазначене місце проведення ІІІ-го НВЗ ОУН? Вочевидь, Михайло Степаняк назву хутора не знав.

Учасники Великого збору, відомі і невідомі

Директор краєзнавчого музею в селі Денисів Богдан Савак уже десяток років присвятив вивченню деталей цієї історичної події, адже й до сьогодні не всіх учасників встановлено.

– Була дуже велика конспірація. Навіть псевда кожного учасника Зборів були змінені. І напевне не кожен знав, куди приїхав. Єдиний хутір, який від Золотої Слободи на два-три кілометра – це хутір Веснівка, – каже Богдан Савак.  

SONY DSC

До сьогодні не встановлена точна кількість учасників ІІІ-го НВЗ ОУН у Веснівці. За різними даними їх було від 20 до 27. Підтверджується різними джерелами, що були Роман Шухевич, Дмитро Клячківський, Микола Лебідь, Василь Кук, Дмитро Маївський, Ростислав Волошин, Микола Арсенич, Яків Бусел, Василь Охримович, Омелян Логуш. Ймовірно також був Микола Федорів – референт Служби безпеки ОУН, уродженець села Криве, що недалеко Козови. Його родину згадаємо в наступній частині.

На сайті електронного архіву «Українського визвольного руху» викладено виписку з протоколу допиту Михайла Степаняка. Допит датований 25 серпня 1944 року. У протоколі зазначено 16 псевд учасників. Однак, їх було більше. Степаняк назвав лиш псевда тих, які запам’ятав, решту – так і відповів: «Не пам’ятаю».

Фото 3. Протокол допиту, список 1ч.

Фото 4. протокол допиту, список 2ч

Полонений на допиті назвав два жіночих псевда «Роберт» і «Валя» учасниць Збору. Справжніх їх  прізвищ не озвучено в протоколі. Псевдо «Роберт» належить Дарії Ребет, дружині Лева Ребета, який очолив уряд Українського державного правління після арешту німцями Ярослава Стецька.

Богдан Савак називає ще одне жіноче псевдо:

– Була серед них жінка, яку називали «Зіна Л.». Вона представляла східні регіони України. Чи то псевдо, чи справжнє ім’я я не знаходив даних.

 Доволі ймовірно, що «Валя» і «Зіна Л.» одна й та ж особа, адже збігається делегування як за допитом М. Степаняка, так і за пошуковими даними директора Денисівського краєзнавчого музею. Втім, хто вона така насправді, невідомо понині.

Весна, Чамбул і Садова зупинка

Хутір Веснівка розташований на віддалі 3 км від села Золота Слобода. Йому приблизно сто років. За словами Богдана Савака, десь на початку ХХ століття першим там поселився власник млина і магазину у Денисові Мирон Весна.

Будучи не бідним, завдяки підприємницькій діяльності, мельник купив кілька моргів поля і збудував там свій маєток. Згодом біля його господи замешкали жителі з сусідніх сіл. За прізвищем першого поселенця хутір так і назвали Веснівкою.

Відомо, що син Мирона Весни Костантин був у міжвоєнний період католицьким парохом сіл Почапинці і Драганівка. Товаришував з молодих літ з Йосипом Сліпим. У 1914, незадовго після весілля, подружжя Веснів гостювало у домі Дичковських-Сліпих в селі Заздрість.

Помер Костантин Весна на самий Йордан в 1941 році в Драганівці. Там і похований. Могилу доглядають його правнуки і праправнуки. Кажуть, що деякі з нащадків засновника Веснівки живуть і до сьогодні в Драганівці.

Крім того, одна з частин хутора або й весь хутір має ще одну назву. За переказами, начебто, після Весни поселився туди чоловік на прізвище Чамбул. Мав багато дітей. Відтак, цілу вулицю на хуторі називали Чамбулівкою і навіть нове назвисько прижилося на весь хутір.

Третя назва, уже сьогоднішня, дана Львівською залізницею. Добратись прямо на хутір можна лише дизель-поїздом «Тернопіль – Ходорів». Зійти слід на зупинці «Садова». Назва пішла від дачних ділянок. Крім дачників, туди уже ніхто не приїжджає. Та й навіть самі дачі спорожніли, ржавіють чи осипаються, а садові городи заростають.

SONY DSC

Хутір Веснівка адміністративно підпорядкований Денисівській сільській раді.

Літом 1943-го тут було людно. Сюди з’їхався майже весь Головний Провід ОУН на Надзвичайний збір.

У наближенні чогось надзвичайного

Офіційно ІІІ-й Надзвичайний збір тривав п’ять днів, але підготовка велася кілька місяців.

У липні-серпні керівництво Проводу ОУН поселилося в родин Фостяків і Чарківських недалеко золотослобідського цвинтаря. На подвір’ї Чарківських спеціально вирили криївку-бункер з розрахунку на 12 повстанців.

Однак, через присутність німців в селі увесь провід не міг разом зібратись уже більше місяця. Так чи інакше, лідери повстанського руху прибували в Золоту Слободу поодиноко, наче подорожні люди. Усі не в один час. Скоріш за все поїздами у Тернопіль, а далі кінними возами у назначене село. Розселялись у місцевих прихильників ОУН.

Можливо, й пересікались в один час і в одній хаті, та не всі разом. Так, наприклад, до перукаря з Золотої Слободи Петра Завадівського  прийшов Роман Шухевич з кількома побратимами. Хто були інші, перукар не знав.

Слух про те, що в Золотій Слободі щось намічається велике і історичне, поширювався вулицями. Постала загроза викриття гітлерівцями всього Головного Проводу. Слід було міняти місце для проведення Збору. Адже багато напрацьовано постанов, багато політичних суперечностей і амбітних особистісних дій окремих лідерів. Але слід прийняти чимало рішень, як діяти ОУН і УПА в умовах війни, в умовах гітлерівської і сталінської окупації.

– Колись на хуторі жила старша жінка Ганна Микитів. А я готував захід до чергового відзначення Надзвичайного збору ОУН і прийшов її розпитати, може пам’ятає як було. І вона мені розказувала про свою племінницю Тетяну Федорів. Заодно розказала таку історію. Прийшла Тетяна до неї і пожалілася, що в Золотій Слободі зібрався Провід ОУН. Мають робити збори, але не можуть об’єднатися, щоб німецька поліція не виявила. І якось німці пронюхали: будуть в селі робити облаву. І Провід хоче перебазуватися від родин Фостяків і Чарківського зі Слободи сюди на Веснівку до Тетяни. А батько Тетяни не хотів, боявся німців, бо нове господарство, зажиточне, пасіка. А Ганна тихо каже до Тетяни: «Скажи їм хай прийдуть до мене».