Героя Віктора Пасічника з позивним “Ведмідь” поховали у Тернополі 16 вересня. Воїн був кулеметником 67-ї окремої механізованої бригади. Загинув 9 вересня 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Невське Луганської області.

Нагадаємо, Віктор Пасічник народився 5 березня 1993 року у селі Саранчуки Саранчуківської громади, навчався у Потуторському ліцеї, після якого вступив у Тернопільський техуніверситет. За спеціальністю він був інженером-механіком. Ще з дитинства був патріотом, брав участь у національно-патріотичних таборах, проходив вишколи. Любив малювати, співати, читати книжки, любив рідних та Україну… За них й віддав своє життя.

Мені чомусь завжди пригадується Віктор дитиною. Найбільше я згадую наше дитинство. Ми були не тільки братом і сестрою, ми були найкращими друзями. Він завжди був веселим, вмів підняти настрій, був винахідливий. Для мене це дуже важка втрата. Я втратила його, а здається ніби втратила себе, – ділиться спогадами сестра загиблого Юлія Пасічник.

“Там, де він, завжди були жарти”

Віктор Пасічник брав активну участь у мітингах під час Революції Гідності. У 2014 році в 21-річному віці став військовим медиком батальйону «Госпітальєри». Допомагав рятувати поранених бійців у зоні АТО, де служив до 2016 року. Після звільнення працював за кордоном. Як тільки почалось повномасштабне вторгнення, він знову взяв до рук зброю та став на захист української держави.

Вітя був надзвичайно веселою людиною, ми завжди знали, що там, де він, там завжди жарти. Ми його таким і пам’ятаємо. Хтось колись сказав, що є тільки дві людини, які готові померти за нас – це Ісус Христос та військовий. Один помер за наші гріхи, а інший віддав своє життя за нашу свободу. Від сьогодні ми мусимо прожити це життя достойно з вдячністю та повагою, для того, щоб подвиги наших Героїв не були марними. Ми мусимо пам’ятати Ведмедя, його сміх, його жарти, – звернувся до усіх присутніх військовий капелан Ярослав Яготін.

Ярослав Яготін

Мав багато планів на майбутнє

Прощалися із 31-річним Героєм у “Домі печалі”, далі похоронна процесія вирушила на Микулинецьке кладовище. Під гімн України над труною розгорнули синьо-жовтий стяг. Прозвучали три постріли почесної варти та зачитали пам’ятний лист на знак пошани та скорботи. Матері загиблого Віктора вручили нагороди та прапор України. Віддати останню шану Герою прийшли його рідні, друзі, однокласники та одногрупники, бойові побратими, представники влади та духовенства. 

Сумує за своїм побратимом Юрій Щепанський із позивним “Тесла”.

Віктор був дуже позитивною людиною. Він надзвичайно любив тварин, їх ніби магнітом до нього притягувало. Ми багато з ним пройшли… Пам’ятаю, як у березні 2022 року ми лежали в посадці і мерзли, бо легко були одягнуті, і грілися один на одному. Тоді пам’ятаю ми ще сміялись з того, що колись, після перемоги ми будемо про це згадувати, як ми лежали в окопі і у нас відмерзали ноги. Із ним було не страшно йти у будь-який бій, я знав, що якщо він разом з нами, то ми можемо не боятися, – пригадує він. 

Командир роти вогневої підтримки Назар «Вій» Сарабун розповів, що Віктор Пасічник писав вірші. Одні зі своїх рядків записав на відео, показав побратимам зі словами: «Нікому не показувати поки я живий». На прощанні з Віктором побратими увімкнули в записі цей твір (цитуємо уривок - ред.):

Я хочу, хочу жити краще

Я плани маю на майбутнє

І навіть знаю, як, коли мені потрібно далі йти

Я знаю, який дім збудую 

Я знаю навіть, яку тую і де садити в домі тім…

Назар Сарабун

Колектив Терену щиро співчуває рідним, друзям, побратимам Віктора Пасічника. Вічна пам’ять і слава Герою. 

Авторка: Вікторія Іванчишин

Фото авторки