“Минулої неділі, 30 квітня, у Чорткові відкрито перший в Україні пам’ятник німецькомовному письменнику, просвітителю та гуманісту Карлу-Емілю Францозу. Наступного року культурна громадськість Європи відзначатиме 170-у річницю від дня народження Францоза. Встановленням пам’ятника видатному літератору Чортків відкрив низку міжнародних подій, приурочених до цього ювілею. Маємо надію, що до ювілейної дати буде перекладено та видано українською збірку «Die Juden von Barnow». Робота над перекладом вже розпочата колективом часопису «Золота Пектораль». Як повідомив його редактор п. Володимир Погорецький, «золотопекторалівцями» обговорюється ініціатива започаткування міжнародної літературної премії імені Карла-Еміля Францоза. Мала б нарешті з’явитися у центрі Чорткова й вулиця Францоза…”, повідомляє Золота пектораль.

Чому Францоз заслуговує на прочитання і вшанування у Чорткові та загалом в Україні? По-перше, він має незаперечні заслуги перед українською культурою — насамперед як перший у світі дослідник та популяризатор творчості Тараса Шевченка, а також як етнограф, що першим відкрив феномен української народної пісні. У творах Францоза неодноразово порушувалася тема соціальної справедливості, освіти та культурного розвитку русинів-українців у тодішній імперії Габсбургів. Завдяки Францозу Чортків нині існує на літературній мапі Європи. Цілий світ знає містечко Бучач завдяки великому Агнону, хоча у своїх творах письменник закодував його під вигаданою назвою Шебуш. Шолом-Алейхем описує реальний довоєнний Київ під вигаданою назвою Єгупець… Так і Францоз під вигаданою назвою Барнов описав рідне місто: «Барнов – там живе моє дитинство, і мій батько похований там… Жодне місто на світі не є таким любим і гарним, як Барнов…». Збірка новел Карла-Еміля Францоза «Євреї Барнова» («Die Juden von Barnow»), видана у 1877 році, яка принесла молодому письменникові європейське визнання, починається з описання центру гаційського містечка Барнова, з якого розбігаються дороги на Львів та Скалу від споруди Домініканського монастиря. Вже з цих перших рядків оповідання стає зрозумілим, що той вигаданий Барнов – насправді є нашим Чортковом. Той Чортків середини XIX століття нині існує значною мірою лише в його оповіданнях, які можна вважати першим літературним пам’ятником нашого міста. Карл-Еміль Францоз (Karl-Emil Franzos, 1848-1904) народився у Чорткові та провів у нашому місті свої дитячі роки. Родина матері письменника, Кароліни Францоз, походила з Одеси. Батько, Гайнріх Францоз, був першим у Чорткові повітовим лікарем. Його предки єврейського походження свого часу емігрували до Речі Посполитої із Західної Європи, де євреї на той час зазнавали переслідувань, – звідси і прізвище, що свідчить про генеалогічні корені на теренах Франції. Гайнріх Францоз був настільки шанований серед громади Чорткова, що у вирі подій революції 1848 року вона хотіла обрати його депутатом до Віденського парламенту… Саме в бурхливу пору Весни народів, під впливом яких цісар Фердинанд дарував галицьким селянам волю, з’являється на світ його син Карл-Еміль, майбутній літератор. Довкола місця його народження нині точаться дискусії краєзнавців. Таких версій існує як мінімум три, але жодна з них документально не підтверджена. Перша, яка фігурує в усіх офіційних наукових біографіях письменника, — Карл-Еміль народився у Чорткові. Друга версія свідчить, що батько письменника, турбуючись за спокій і здоров’я дружини у тривожну революційну пору, на деякий час перевіз її через кордон на Збручі і вже там, у котромусь із тихих подільських сіл, народився Карл-Еміль. Автором третьої версії є наш земляк Петро Федоришин, котрий тлумачить деякі рядки оповідань Францоза на користь версії, що той народився у Білій. Це село справді часто згадується письменником у його творах. Сільського війта Івана Магегу Францоз називає своїм другом. Вочевидь, із багатьма мешканцями Білої він був добре знайомий і згодом описав їхній побут та звички. Так чи інакше, але до десятирічного віку Карл-Еміль мешкає у Чорткові, де батько винаймає помешкання. Тут він починає навчання у школі при Домініканському монастирі. 1858 року Гайнріх Францоз раптово помирає. Мати з Карлом Емілем перебирається до Чернівців, де той вступає донімецької гімназії, а по її закінченні – до Віденського університету. Але й згодом у своїх літературних та публіцистичних творах він повертається до краю свого дитинства, Галичини, і не втрачає зв’язків із його мешканцями. Можливо, найбільшим за останні роки культурним здобутком у справі популяризації в Україні його творчості та життєвого шляху стала збірка новел та культурологічних нарисів «Uсгаіnіса». У її складі – спогади про Чортків, нариси про Тараса Шевченка та українську народну пісенну творчість. Збірку видано у 2010 році видавництвом «Книги-ХХІ», переклад з німецької та коментарі належать професорові Чернівецького національного університету Петрові Рихлу. У радянський період із творів Францоза було перекладено його гостросоціальну повість «За правду», оповідання «Німий» та «Повстання у Воловцях». Кілька перекладів новел Францоза включено до краєзнавчої монографії про село Біла авторства Петра Федоришина. Нещодавно переклад новели «Шилок з Барнова» вийшов у складі краєзнавчого числа часопису «Золота Пектораль». Але скільки-небудь повного видання творів письменника українською досі немає. До слова, згадану збірку «Євреї Барнова», яка стала даниною вдячності автора рідному місту, перекладено на десяток різних європейських мов. Окрім української… Поза сумнівом, ця збірка є цінним літературним та історичним пам’ятником Галичини XIX століття – світу, який зник у вогні світових воєн, майже не залишивши по собі матеріальної спадщини. Чортків середини XIX століття сьогодні можна пізнавати значною мірою лише як Барнов Францоза… Оповідання Карла-Еміля Францоза цікаві ще й тим, що у них знаходиться місце для усіх представників строкатої людської спільноти Барнова: жидівських торговців та орендарів, русинських селян, австрійських урядників, польських шляхтичів та ксьондзів, швабських колоністів, угорських гусарів, вірменських та німецьких купців, греко-католицьких панотців, мандрівних кобзарів зі Сходу, а ще: караїмів, циган, липован, татар… Кожна з цих етнічних та конфесійних груп живе у вузькому та замкненому власному просторі, але кожного ярмаркового вівторка зіштовхуються усі вони на ринковій площі Барнова, на великому і галасливому “Ringplatz”. І жодного з них не обходить тут увагою око письменника. Жодного з них – як і свого Барнова в цілому – він не ідеалізує, бачить з усіма тіньовими рисами, гріхами та слабостями. Але жодному з них він не відмовляє в людському співчутті і в повазі до їхньої людської гідності… Вони вбрані у різні строї, розмовляють різними мовами і вклоняються різним богам, але на думку Францоза: «Їм може допомогти лише один Бог, той що дрімає в грудях кожної людини – усвідомлення людської гідності». Гадаю, ця фраза може слугувати епіграфом до усієї його творчості, яка є направду глибоко гуманістичною за змістом. Отже, давно на часі справа повернення Францоза Чорткову та Україні. Прикладом у цій справі для нас можуть бути Бучач та Кременець, де вже не один рік пропагують творчість Агнона і Юліуша Словацького, розуміючи, що саме завдяки Агнону і Словацькому в світі відомі ці міста. Що творчість Агнона і Словацького (і багатьох інших літераторів, котрі творили на нашій землі різними мовами), є частиною культурної спадщини сучасної європейської України… Отож, і Карла-Еміля Францоза нам треба не лише популяризувати та вшановувати, а й просто читати. Як вже зазначалося, на сторінках його новел є чимало цікавих свідчень минулого. Але є й думки, актуальні й сьогодні… Наступного року культурна громадськість Європи відзначатиме 170-у річницю від дня народження Францоза. Встановленням пам’ятника видатному літератору Чортків відкрив низку міжнародних подій, приурочених до цього ювілею. Маємо надію, що до ювілейної дати буде перекладено та видано українською збірку «Die Juden von Barnow». Робота над перекладом вже розпочата колективом часопису «Золота Пектораль». Як повідомив його редактор п. Володимир Погорецький, «золотопекторалівцями» обговорюється ініціатива започаткування міжнародної літературної премії імені Карла-Еміля Францоза. Мала б нарешті з’явитися у центрі Чорткова й вулиця Францоза. Чортківський Ринок дуже змшився за останні півтора століття. Але одна з вуличок Ринку збереглася від середини XIX віку – отже, вона досі пам’ятає дитячі кроки Карла-Еміля Францоза. Можливо, їй і належало б носити ім’я письменника?

Олександр Степаненко, Гельсінська ініціатива-ХХІ