Краєзнавець поділився цікавою історією про пам’ятник хорунжому УНР на Тернопільщині
Поблизу старого римо-католицького кладовища на околиці Струсова височіє двораменний хрест.
- Якщо підійти до нього, - пише краєзнавець Андрій Капуста, то в підніжжі можна прочитати викарбувані в камені слова (мовою оригіналу): «Тут почиває великий лицар хорунжий Холошин Данило Трохимів з Курської губ. Новоскольского пов. с. Слобода положивший свою голову 17 вересня 1920 р. під с. В. Сади за щастьє і волю українського народа. Небіжчик мав 21 р. від роду. Спи мій друже спи, твоя слава, твоя праця не вмре не загине. Від друга твого командира кінно-гайдамацької сотні сотника Скоблика».
Цей напис на могилі багато про що розповідає, проте, не всім зрозуміло, які події привели до загибелі молодого хорунжого.
- Війна Української Народної Республіки з російськими більшовиками тривала вже декілька років, коли на початку 1920 року УНР та Польща уклали Варшавський договір, згідно з яким кордон між двома державами мав проходити по річці Збруч. Військова частина договору проголошувала армії обох країн союзниками у боротьбі за визволення України від більшовиків.
На початках дії союзників у війні з москалями були успішними. В травні, навіть, було визволено Київ. Однак, того ж місяця більшовики розпочали контрнаступ по всій лінії фронту. Вже в липні москалі вийшли до Збруча - умовного кордону між УНР та Польщею. А далі бойові дії докотились до нашого краю. Більшовицька кавалерія окупувала Струсів у липні 1920. Наступ був таким стрімким, що на початку серпня більшовики були вже на підступах до Варшави, - пише краєзнавець.
А далі сталось «Диво на Віслі». Об'єднане українсько-польське військо перемогло у Варшавській битві і 16 серпня розпочався переможний наступ союзників. На протязі серпня-вересня 20-тисячне українське військо з постійними боями проти російського війська просувалось на схід.
Всередині вересня 2-га бригада Окремої кінної дивізії армії УНР під керівництвом Миколи Любомця вже була під Теребовлею. Саме в одному із боїв в передмісті (Великі Сади) і загинув молодий хорунжий, який ніс службу в 2 кінному Уманському Запорозькому полку зі складу 2 бригади Окремої кінної дивізії УНР.
Звання «хорунжий» в армії УНР було першим офіцерським чином, що відповідало званню «лейтенант». Також, хорунжі в 1920 році мали особливі знаки розрізнення на комірці та рукаві.
Прапор цього полку був унікальний - на одному боці було нашито череп з перехрещеними кістками. Вище півколом йшов тест «Кінні запоріжці», над ним - тризуб. На звороті - також зображення черепа з кістками та написом «На смерть за Україну».
Керував полком Юрій Тимофійович Тисаревський.
Уважний читач вже, мабуть, помітив деяку невідповідність - загинув Данило під Теребовлею, а похований у Струсові. Проте, реальність була ще більш неймовірною. Бо похований хорунжий з усіма військовими почестями був не в Струсові, а в... Острівці.
То як посмертна доля «закинула» могилу Данила Холошина аж у Струсів? За це потрібно «подякувати» тодішній польській владі.
Могилу в Острівці місцеві українці організованою процесією відвідували на Зелені свята. Священник відправляв на ній панахиду, лунали патріотичні виступи. Але окупаційній владі це зовсім не подобалось, і через деякий час пам'ятник був зруйнований, а могила сплюндрована. Останки героя перепоховали в Струсові серед інших могил українських вояків. Цих бійців армії УНР, які загинули на території Теребовлянського повіту, польська влада перепоховала поблизу Струсівського меморіалу загиблих польських вояків. Аргументація проста - вояки УНР та Польщі були союзниками, тому повинні лежати разом.
Вдруге пам'ятник на могилі хорунжого був знищений вже радянськими окупантами. Лише в кінці 1980-х рр. зусиллями місцевого осередку Народного Руху його було відновлено. А вже в часи незалежності пам'ятник був знову... знищений. Ні - не окупантами, місцевими вандалами.
Реставрував його струсівський скульптор Михайло Кульчицький.
Ця розповідь буде не повною, якщо не згадати про те, як закінчився союз УНР та Польщі. Поляки зрадили своїх союзників-українців. В жовтні 1920 вони уклали мирний договір із більшовиками. Армія УНР залишилась сам-на-сам у своїй боротьбі із червоним ворогом. Збройне протистояння тривало до кінця листопада. А потім під тиском більшовиків війська УНР були змушені перейти Збруч. На польській території українські вояки були роззброєні своїми вчорашніми союзниками...
Фото з допису
