Відзначати міжнародний день волонтера 5 грудня рівно 30 років тому запропонувала Генеральна асамблея ООН. Обличчя волонтерів в Україні стали добре помітні під час Майдану та Революції Гідності.

Про те, що означає бути волонтером, розповідають тернопільські активісти.

- Що для мене волонтерство? Це - жити за серцем, - говорить активістка тернопільської «Самооборони» Лілія Мусіхіна. - Просто робити те, що можеш. Не чекаючи «ні слави, ні заплати». Може, тому, що довелось стати саме військовим волонтером. А може, ніякі ми не волонтери, а добровольча тилова служба? Воліла б називати себе так, бо коли під вибори повилазило, перепрошую стільки «волонтерів», то якось навіть соромлюсь так називатись.

Чи свято для мене сьогодні? Ні. Надто багато бруду полилось на мене за те, що я робила.

Чи буду я продовжувати? Безперечно. Просто тому, що так правильно.Просто тому, що не одне життя було врятоване. Не одні важкі сльози висохли, а на чужому обличчі, що давно не знало радості, замайоріла посмішка. Тепер я вчусь жити інакше - поєднувати роботу і війну. Я не все встигаю. Вчора знову звернулась людина, в якої відмовили нирки, а я знаю, що не витягну ще одну. І так боляче казати: «Шукайте допомогу в іншому місці», але боюсь підвести, особливо, коли на кону життя. Я волонтер? Уже, мабуть ні. Я віддаю цьому не годину на день. Я не вигулюю песиків і не бавлюсь з дітками в лікарні. Не ношу з магазину хліб бабусям. Я домомагаю моїй армії БУТИ, Я допомагаю моїй Україні залишитись живою. Я, як можу, воюю. Уже третій рік.

Дякую всім, хто був зі мною всі ці роки поруч. Дякую жінкам, що сотнями плели шкарпеки; дівчатам, що цілодобово пекли пряники та розписували їх. Дякую хлопцям, що не гидували брати до рук голку та вишивали поруч зі мною. Дякую дітям, що першими прийшли на мій поклик і стали поруч. Дякую тим, хто їздив по трави і потім до кривавих мозолів різав чай. Хто пакував аптечки, розробляв форму, помагав вибрати, перегнати та віддавав хлопцям не один десяток автівок. Дякую тим моїм рідним волонтерам, що стали солдатами та пішли у вічність.

Фото з архіву Лілії Мусіхіної