Районний центр Бережани відкриває перед мандрівником самобутні куточки цього галицького міста.

Огляд Бережан для мене склався із двох нерівних частин, розділених відвідуванням навколишніх сіл. В першій частині, в укутаному вранішнім туманом місті, я зазняв лише одну цікаву будівлю поруч з поліклінікою, ніяк не відзначену на картах, пише автор у blog.i.ua.

Через 3 години я вертався уже в сонячне яскраве місто, ходити яким – одне задоволення. Дорога з Раю до Бережан проходить повз склозавод, який ще виглядає живим, але насправді вже мертвий, і велике кладовище, на якому трапляються старовинні надгробки.

Недалеко, серед вуличок приватного сектору, знаходиться єврейський цвинтар. Він розташовується на пагорбі, з якого відкривається вид на західну околицю Бережан.

Тими ж таки заплутаними вуличками пробираюсь на південь міста, де є дерев’яна церква.

Якщо зазвичай прогулянка приватним сектором не обіцяє нічого цікавого, то тут раз-по-раз натикаєшся на старовинні чи просто красиві будівлі.

Серед них - вілла Чайковського – не того, котрий композитор, а його однофамільця Андрія – письменника, адвоката, громадського діяча.

За будинком уже з’являється перша пам’ятка – костел Петра і Павла.

Будівництво костелу розпочалось у 1600 році, за Адама Єроніма Синявського, тогочасного володаря міста, завершено у 1620. Спочатку він був освячений іменем Різдва Діви Марії. Входив в систему оборонних споруд міста, від початкового вигляду неодноразово перебудовувався.

З кінця Великої Вітчизняної костел закрили, тут був склад і спортивна школа. Повернули його вірянам лише у 1996 році, тоді ж освятили під новим іменем.

Серед місцевих памяток - Вірменська церква, пам’ятка 1760-х років.

Униз тієї ж вулиці відкривається такий розсип архітектурних шедеврів, що важко зосередитись на чомусь одному. І ще один. Забудова настільки крута, що аж самому місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника.

Ну і ратуша. Знаходиться, звісно ж, на місцевій площі Ринок.

У дворику ратуші знаходяться аж чотири музеї – Богдана Лепкого, Сакрального мистецтва та історії церкви, Книги і Краєзнавчий. Краєзнавчий, напевно, найцікавіший із усіх. Хоча набір залів стандартний для таких музеїв, думаю, кожен може знайти там для себе щось цікаве.

Зокрема є експозиція, присвячена культурі та побуту лемків – однієї з етнічних груп українців, депортованих зі своїх земель в результаті операції «Вісла». Велика кількість лемків осіла в Бережанах і районі – наприклад, у селі Гутисько.

Операція «Вісла» - справжня трагедія для тисяч українців.

Кілька слів про Троїцьку церкву. Зведена в 1768 році, розширена в XIX ст. Єдиний храм на ринкових площах західної України, що дожив до наших днів. Всередині зберігається Чудотворний образ Матері Божої Римської і мощі Івана-Хрестителя. На півночі міста розкинувся широкий штучно утворений Бережанський став з красивими видами і шумним птаством.

Недалеко ставу знаходиться колишній монастир бернардинів, що веде свою історію з 1683 року, але потрапити всередину поки що нереально. Ще з радянських часів приміщення займала колонія, зараз вона уже не функціонує і все тут начебто нічиє, але дріт так само колючий, громіздкі ворота зачинені, і відкриваються лише раз на тиждень, аби впустити вірян на службу.

Монастирську церкву можна подивитись хіба що здалеку – її чудово видно з деяких точок у центрі.

Ну і нарешті замок. Він був зведений у XVI-XVIII ст., за тих же Синявських. Унікальний тим, що збудували його не на пагорбі, як зазвичай, а над болотом, між двома рукавами річки Золота Липа. І я вам скажу, що це було дуже мудре рішення, бо видертись ще на одну гору того дня у мене просто не вистачило б сил.

Зараз, звісно, ніякого болота уже нема. Територія навколо твердині давно стала зоною відпочинку для містян.

Незважаючи на розташування, грамотно спроектований замок був неприступним. Військовим шляхом його брали лише раз – козаки Максима Кривоноса, але тоді їх підтримали прості жителі містечка.

За символічну плату можна не тільки пройти у двір, але і походити деякими коридорами, які знаходяться у більш-менш пристойному виді.

Костел Святої Трійці, він же – усипальниця Синявських, знаходиться у стані вічної реставрації.

Найважчим для замку було XX століття. В часи незалежності складено проект реставрації, але без грошей усе просувається дуже повільно. Поки що руйнація випереджає відновлення. Одна зі стін обвалилась у 2011 році. Дійшовши до замку, я замкнув коло, бо знаходиться він майже біля автостанції.