Мандрівка вихідних. Броди (фоторепортаж)

Рекомендуючи міста, зазвичай зважаю на географічний принцип. Принцип наближеності інтересів, так. Ось із Бродами тут специфічно. Нині вони львівські, але були часи, коли місто входило до земель Тернопільського повіту, тобто як не як, а ми родичі.

Чому варто поїхати у Броди? Причин багато, приміром, та ж географічна ностальгія. По-друге, тут народився Йозеф Рот, тому, якщо подобається атмосфера його творів, то хай і в зміненій манері, але знайдете її тут. А наостанок — у Бродах розташоване одне з наймасштабніших кладовищ Галичини.

Отож про відвідини міста. Як тло — день, коли накрапає дощ. А далі картинками. Велика синагога 1742 року, зруйнована так, що схожа на гігантський торт, який готують десь на селах, і який має багато шарів. Далі йдете повз спорожнілий після робочого дня базар, проминаючи кафе/бар, звіти лунає епікурейський сміх, відтак — повз сад і галерею каштанів, аж виходите до замку (XVII—XVIII століття), той не такий поруйнований, як синагога, але якийсь моторошний, тим часом з кафе/бару лунає Rammstein, який змінює No Doubt. Бродівське середмістя — комфортне, із кам’яницями дуже давніми — XVII століття і сучасними, варто до речі, відзначити, що про них тут дбають — є таблички, збережено чимало автентичних деталей. Особливо запам’ятались споруди, як ось будівля «Сокола», палац Потоцьких будинок гімназії. На останок мандрівки залиште час для величезного кіркуту, про який без пафосу кажеш, що кінця-краю йому не видно, а серед мацев можна загубитись. На надмогильних плитах — найрізноманітніші візерунки, як класичні з глеками, зламаними деревами, семисвічниками й квітами, так і абсолютно специфічні графічні розповіді.