Есе про несправедливість написала тернополянка Марічка Юрчак. Твір надіслала на міжнародний конкурс есе для молоді з пострадянських країн, який організовує проект InLibery. Втретє її робота – у фіналі. Конкурс щорічний, змінюють лише тему. Фіналістів запрошують на Літню школу у Грузію на базі Вільного університету Тбілісі. Переможців чекають грошові винагороди. У 2014 році Марічка уже виборола першу премію. Вона – аспірант ТНПУ ім. В. Гнатюка, журналіст Інтернет-газети «Тернопільська липа». Каже, що писати про несправедливість – цікаво. Це те, що близьке кожному, повідомляє Про.те.

– Це філософське, соціальне, етико-правове поняття. Це побутова річ, це те, що зачіпає за живе. І водночас – це виклик, це загадка, це відповідь самому собі.

– Що таке – несправедливість? Як ти її розумієш?

– Конкурс передбачав написання есе, а есе – це літературний жанр, свого роду твір-роздум, який не передбачає точної та остаточної відповіді. Есе – це політ думки, текст, в якому автор намагається розтлумачити питання самому собі. Я писала про те, що поняття несправедливості змінює своє значення у часі, це суб’єктивна категорія, і водночас – неминуча та невід’ємна, без якої історія як розвиток подій взагалі неможлива.

– Вважаєш, що історична об’єктивність можлива?

– Організатори запропонували три «підтеми»– економічний, соціальний та історичний. Я не можу сказати, що історична несправедливість мені близька, бо з нею не взаємодію, але як історик за освітою, маю яке-не-яке розуміння предмету. Відтак зупинилася на історичній несправедливості, але скажу, що вона не є тотожна історичній необ’єктивності.

Зараз (і вже більш ніж півстоліття – від «Школи Анналів», вочевидячки) в історичній науці говорити про історичну об’єктивність – моветон. Цей принцип замінили менш претензійним «неупередженість», «незаангажованість».  Це в часи позитивізму вважалося, що можна викрити історію «як вона є». Але на практиці виявляється, що на кожен факт можна знайти контрфакт. І не треба плутати історію як науку та історію як навчальну дисципліну. В них різні цілі.

– Яка історична несправедливість тебе болить більш за все? Чому?

– Ніяка не «болить», бідкатися через історичну несправедливість безглуздо. Як писав Альберт Камю, з несправедливістю або співпрацюють, або борються.

– Кому невигідна історична справедливість?

– Вигідна державцям, властителям, політикам. Історична несправедливість, несправедливість взагалі, є більшою мірою у сфері емоційного, аніж раціонального (у мозку за це почуття відповідає мигдалевидне тіло, яке також відповідає за почуття страху та гніву). А на емоціях легко маніпулювати масами.

– Чи часто тобі доводилося сперечатися на історичні теми?

– Не часто, я уникаю суперечок. Більше люблю обмін думками. Хоча у суперечці народжується істина, здебільшого, суперечки є безплідними. Учасники намагаються не зрозуміти, а переконати одне одного. До того ж – довести не істинність своїх тверджень, а власну зверхність.

– Яка найбільша несправедливість в історії України?

– Краще над цим не замислюватися, а йти, жити далі.

– Як розумієш справедливість у житті людей? У простих ситуаціях, щодня, в побуті, на роботі, навчанні…

– Справедливість – це абстрактна категорія, на практиці вона не діє. Торжество справедливості зазвичай – бенкет під час чуми, Піррова перемога. Неможливо виправити несправедливість не витворивши нової несправедливості.

– Справедливості нині замало? Чому?

– Люди схильні ідеалізувати минулі часи, і драматизувати час, у який живуть самі. Насправді я думаю, що сучасний світ дає більше можливостей згладити нерівності (адже нерівність – майнова, соціальна тощо – теж несправедливість).

Усі люди різні, в першу чергу за фізичними якостями. Виправити це дуже складно, а деколи і неможливо, непотрібно, безглуздо. Несправедливо, що хтось народжується здоровим і сильним, а інший – з вадами. Несправедливо, що хтось народжується в Австралії (одна з країн із найвищим індексом щастя), а хтось – в Україні. Але зараз є більше можливості для лікування і компенсації дефектів, наприклад, чи для подорожей та зміни місця проживання, ніж тих же 100 років тому.

Якби всі були рівними, світ би втратив своє багатство і розмаїття.

– У твоєму житті багато несправедливості?

– Стараюся не думати про це.

– Де найбільше бачиш несправедливості в житті інших людей? Чи вже звиклося і не зважаєш?

– Життя несправедливе за замовчуванням. Нарікати на несправедливість у житті – це як нарікати, що вода – мокра. Я не виправдовую тих, хто чинить несправедливо, примножуючи несправедливість, але маю розуміння, що вся історія як перебіг подій – це історія несправедливості (війни, феодальні чвари, політичні інтриги…). Несправедливість – мастило для маховика історії та її жорен.

– Чому люди звикають до несправедливості?

– Ми сприймаємо несправедливість тільки зі знаком мінус. Але є несправедливість, коли ми отримуємо більше, ніж того заслуговуємо: винагороду, похвалу, допомогу, ставлення… Цієї «несправедливості» ми не помічаємо і звикаємо до неї значно легше.

– Якщо особисто тебе у чомусь несправедливо звинувачували, обмовляли, інтерпретували щось, як реагувала і як це сприймала?

– Здається, таких  викличних випадків не було, але всі ми більшою чи меншою мірою є жертвою нерозуміння, заздрості зі сторони інших – саме це народжує плітки, нездоровий інтерес тощо. Реагувати спокійно, особливо, якщо вдається розгадати мотиви таких дій.

– З несправедливістю можна миритися? У яких випадках варто, а в яких – ні?

– Здебільшого дуже мудро змиритися з несправедливістю. Якщо ми говоримо про історичну несправедливість, то це не стосується тільки повернення чесного імені людини, визнання її заслуг.

– Несправедливість можна подолати?

– Ні, не можна. Але варто не чинити нової несправедливості, якщо це можливо.