18 березня минуло 6 місяців, як під час виконання бойового завдання у Донецькій області, поблизу населеного пункту Іванівське загинув захисник з Тернопільщини Роман Гармаш. Люблячий син, брат, тато, Людина доброї та щирої душі, вірний побратим та друг, – спогадами про брата ділиться його сестра Світлана Гуменна. Вона з родиною просить усіх, хто знав Романа, пам’ятати про нього у своїх думках і молитвах. Адже він віддав найцінніше – своє життя – за нас з вами, за вільну Україну та за свободу. Він віддав життя, маючи ще багато планів та нездійсненних мрій. 

І 18 березня він би мав святкувати свій земний день народження. Але життя обірвала клята війна з росією. Герой – навіки в небеснім Царстві, – каже вона.

Світлана Гуменна з братом Романом Гармашем

Народився Роман у Дніпрі 18 березня 1983 року, звідки родом його батько. Дитинство та шкільні роки провів у Малому Ходачкові Тернопільського району.

Закінчив Малоходачківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів у 2001 році.

Ще в шкільні роки Роман був добрим та чуйним, спокійним, завжди товариським та готовим прийти на допомогу. Був призваний на строкову військову службу, де відслужив півтора року. Під час даної служби пройшов 113 військову школу молодших спеціалістів з присвоєнням кваліфікації «Кухар третього розряду». У 2008 році одружився з Тетяною. У 2009 році народилася донечка Софія.

Із перших днів повномасштабного вторгнення проявив свою сміливість і відданість Україні, ставши до лав тероборони. Згодом прийняв рішення захищати державу в складі 5 штурмової бригади, в/ч.А 4010. Серед побратимів мав позивний «Ромашка», потім «Кухар».

Найгарячіші напрямки: Часів Яр, Бахмут та його околиці, Краматорськ, Костянтинівка, Кліщіївка, Покровськ та його околиці...Авіаційний удар КАБом під час бойової операції поблизу населеного пункту Іванівське під Бахмутом обірвав молоде життя 18 вересня. 

Сповістили про загибель брата, у п'ятницю, 20 вересня. До цього часу він вважався безвісти зниклим. Цей день став найчорнішим у моєму житті. У житті нашої сім'ї" - пригадує Світлана Гуменна. - Я криком кричала, що це не він. Що він живий! Бо він мав жити! У розмові з командиром, який передав речі і документи, я ще раз запитала, що може це не він... До останнього надіялася почути, що помилилися.

23 вересня громада, духівництво та односельці зустріли траурний кортеж зі загиблим Героєм Романом та молитовно пішою ходою провела селом до домівки.

Жителі двох сіл Малого Ходачкова та Костянтинівки вийшли стрічати навколішки із запаленими свічками та квітами траурний кортеж «На Щиті» з Романом. Рідне подвір’я вщерть заповнив люд, неможливо було проштовхнутися... 

Поховали з усіма військовими почестями Романа 25 вересня на центральному кладовищі Малого Ходачкова.

Важко було добрати слів після останнього прощання з рідною домівкою Героя отцю Василеві Сліпчаку, який разом зі священниками-вихідцями з села, а згодом отцями з Великобірківської громади та інших громад, провадив в останню дорогу. Адже без батька залишилася єдина 15-річна донечка Софія, без сина - згорьована мати Марія, без рідного брата - сестра Світлана.

Слова командира: «Роман був гідним Воїном. Мужнім, стійким. Він ніколи не жалівся, до останнього був вірним військовій присязі на вірність Українському народу».

Він мав багато друзів, друзі його пам'ятають завжди привітним та таким, що завжди йшов на поміч.

Роман кілька раз був під крилом смерті, і кожного разу я це відчувала. Бог відвертав від нього найстрашніше. Йому дуже боліло, коли десять хлопців не вийшли з їхніх позицій в Костянтинівці біля Покровська. Їх, ймовірно, забрали в полон. Там були його друзі-побратими. Це було в листопаді 2024. І я знайшла запис в його воєнному блокнотику: «А за плечима кожен має крила, зі сотню шансів, але не життів...» Ці слова виявилося неминуче пророчими, — каже сестра Героя. Одного разу він мені казав: «Ми не обирали війну, ми її прийняли». І він загинув як Лицар. Загинув як Воїн в бою.

Читайте також: В селищі біля Тернополя вшанували загиблого воїна Романа Гармаша

Фото з архіву Світлани Гуменної