Місто на Тернопільщині, яке 250 років тому отримало Магдебурзьке право і де діяв польський уряд (фото)
Райцентр Заліщики зберігає у своїх куточках фрагменти близької і далекої історії
Місто на березі Дністра
Красень Дністер в’ється змійкою між Буковиною і Тернопіллям, створюючи між ними природній кордон. В одному місці він вигинається майже на 360 градусів, утворюючи трикілометровий меандр, посеред якого лежать Заліщики – колишній польський курорт № 1, а сьогодні – просто райцентр Тернопільської області.
Назва, пише Андрій Бондаренко на сайті andy-trave, скоріш за все, походить від проживання перших поселенців, які жили «за лісом». А можливо ї від «ліщини»: у Х – ХІ столітті по Дністру проходив важливий шлях між Галичем та Молдавією. А купці, начебто, відпочивали під заростями ліщини.
Перші згадки про поселення відносяться до 1444 та 1469 років. Хоча за історичними дослідженнями, проведеними О.Туром, Заліщики вперше згадуються у 1340 році, як власність польського короля. Документ 1469 року свідчить, що поселення з’явилося, як виселок, на землях сусіднього села Добровляни, і мало назву Залісся, яка у XVI столітті трансформувалася у «Залісче». «Залищиками» поселення почало йменуватися після 1578 року.
На початку XVII століття власниками земель навколо Заліщиків становляться магнати Любомирські. Їм же належали і сусідні Касперівці. У 1672 поселення практично повністю було знищено турками. Сучасне місто було засновано близько 1750 року із переходом місцевості від Любомирських до краківського каштеляна Станіслава Понятовського, батька останнього короля Польщі Станіслава Августа. Саме тоді воно і отримало назву Заліщики на противагу селу-попереднику, яке стало йменуватися Старими Заліщиками. У 1754 році місто було надано право на проведення 4 ярмарків на рік.
Костел, міська ратуша та Магдебурзьке право
Першою культовою спорудою, збудованою у аліщиках Станіславом Понятовським, став парафіяльний костел Св. Станіслава з Щепанова. Храм було освячено у 1763 році. Тоді костел був дерев’яним. На початку XIX століття його перебудували на кам’яний. В інтер’єрі костелу над дверима до сакристії зберігався родинний герб Понятовських. Храм було пограбовано совітами і перетворено на склад солі, яка добряче зіпсувала стіни. Римо-католицькій громаді костел передано у 1991 році, після чого проведено його реставрацію.
Певний час при костелі був монастир. Про це свідчать келії, що збереглися по боках храму.
Магдебурзьке право Заліщики отримали у 1766 році. Вже тоді вони славилися на все Поділля своїми народними майстрами: килимарями, гончарями, різьбярами. З приєднанням земель до Австрії у 1774 році Заліщики набули статусу повітового міста в власним гербом, на якому було зображено ратушу з єдинорогом нагорі. Сама ж ратуша була зведена на місці колишнього мисливського замку Понятовських, а можливо й перебудована з цього самого замку. Бокові вежі з бійницями і підземні ходи – яскравий тому доказ. На жаль, доволі оригінальна заліщанська ратуша стала жертвою заступника голови місцевого райвиконкому, комуніста Хащинського, за розпорядженням якого її було розібрано у 1968 році.
Палац і мальовничий парк
Наприкінці XVIII століття князь Юзеф Понятовський заклав на березі Дністра в Заліщиках маєток з невеликим палацом. У 1808 році його придбав купець Ігнацій Бруницький, єврей-вихрест. У 1831 році він перебудовує палац в ампірному стилі. Двоповерховий цегляний палац з двома бічними ризалітами та балконом над центральним входом добре зберігся до наших днів.
Найцікавіша частина комплексу – колонада, що з’єднує палац зі скромним флігелем.
Одночасно із палацом на Дністровському березі Бруницькі заклали мальовничій парк, який і сьогодні має одну з найбагатших дендрологічних колекцій серед парків Тернопільщини. Площа парку складає 5 гектарів, на яких проростає більш ніж 40 видів дерев і чагарників. Серед реліктів - гінкго, тюльпанове дерево, софора японська.
Існує легенда, що в палаці під час своєї подорожі Галичиною зупинявся цісар Франц II. Тодішній власник маєтку Леон Антоній Бруницький вдався до хитрощів, щоб знайти ласку в очах імператора. Він перебудував інтер’єр палацу на точну копію кімнат в цісарській резиденції Шьонбрунн у Відні. Цісар щедро оцінив винахідливість Бруницького, затвердивши йому титул барона в межах всієї імперії.
Від Бруницьких маєток перейшов графам Турнау, яким належав до 1939 року. З радянських часі на території маєтку розташовувався дитячій ревматологічний санаторій. Зараз тут лікарня. На жаль, інтер’єри палацу повністю втрачено.
Церква, синагога та Народний дім
Греко-католицька церква в Заліщиках будувалася протягом 1864 – 1875 році. Освячено її було у 1873 році під титулом Св. Трійці. У 50-х роках ХХ століття святиню переосвячено на честь Св. Покрови. У 1962 році храм закрито совітами. Протягом 1974 – 1989 років тут розміщувався історико-краєзнавчий музей, після чого церкву було повернуто віруючим. Колись в інтер’єрі храму зберігався чудовий іконостас роботи місцевого майстра Йосипа Нича.
Не обійшлося в Заліщиках і без євреїв. Наприкінці ХІХ століття вони складали абсолютну більшість населення міста. Тоді українці переважно проживали у навколишніх селах, поляки займали урядові посади, а більшість євреїв була ремісниками і торгівцями. На сьогодні в місті збереглася лише одна синагога, збудована наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття, яка в радянський час була пристосована під бройлерну.
Від австрійської доби в Заліщиках залишилося декілька цікавих будівель. Кілька з них збереглося навколо колишнього Ринкового майдану. Серед них – колишній Народний дім, де сьогодні знаходиться пошта.
Найцікавішим, напевне, є колишній будинок польського товариства «Сокіл» (1903 рік), в якому сьогодні розміщується кінотеатр. «Сокіл» час від часу надавав приміщення театрам-гастролерам. У 1905 році в ньому виступала з шевченківською концертною програмою видатна українська співачка Соломія Крушельницька.
У вирі революцій та на берегах золотистих пляжів
Культурне обличчя міста створювали і Осип Маковей, який у 1899 році працював директором державної чоловічої семінарії, і польський поет Ян Каспарович, який написав в Заліщиках гімн «Святий Боже». Життя міста ненадовго перервала Перша світова війна. Але і в цей період (у червні 1919 року) Заліщики встигли декілька днів побувати столицею Західно-Української народної республіки.
Після війни і входження Галичини до складу відродженої Польщі, життя міста завирувало інтерсивніше. Ще у 1895 році після прокладення залізничної колії Заліщики починають завойовувати славу кліматологічного курорту. Клімат в Заліщиках дійсно наближений до середземноморського: місто майже з усіх боків оточено дністровськими кручами, які затримують тепле повітря. До відомого у польські часи курорту відпочиваючих возив зі Львова спеціальний поїзд з вагонами класу «люкс».
Сторожили розповідають про два чудові доглянуті пляжі на березі Дністра – «сонячний» і «тінистий» з золотистим пісочком і прозорою водою. Відпочиваючі прогулювалися чистим дністровським берегом, проводили вільний від пляжного відпочинку час на виставах театрів-гастролерів, тенісних кортах, стрілецькому та веслярському клубах. Щороку в міжвоєнний період у вересні у Заліщиках проходило традиційне виноробне свято «Винобрання», на яке з’їжджалися «вершки» з усієї Польщі. Організатором цього дійства було місцеве курортне управління, яке розсилало запрошення до великих міст Польщі і за кордон. Свято супроводжувалося Концертами, театралізованими виставами, кінно-спортивними змаганнями. В 1933 р. в Заліщиках відпочивав польський маршалок Йозеф Пілсудський.
Після нападу Німеччини на Польщу у 1939 році в Заліщиках деякий час перебував польський уряд. Курортне життя міста назавжди обірвалося… Не відродилося воно і при незалежній Україні. З тих часів не збереглося жодного пансіонату, лиш їхні назви: Ballada, Helenowka, Maria, Morela, Naddniestrzanka, Neapol, Vita, Bajka, Irena, Kresowianka, Riwiera…
І все ж у Заліщики варто приїхати… Хоча для того, щоб насолодитися одним з найгарніших видів в Україні – панорамою міста з меандром Дністра з протилежного, буковинського берегу. Біля села Хрещатик, де, власне, і знаходиться оглядовий майданчик.
Фото – Олександр Хомишин, Андрій Бондаренко
