Місце для будівництва церкви на Тернопільщині визначили за допомогою… волів (фото)
На мальовничому березі річки Серет розкинулось село Угринь. Відкривши церковний опис парафії, цей неоціненний труд священика Дмитра Василика, датований 1926 роком, дізнаємося, що село Угринь бере початок від угорських колоністів близько XVII ст.
- У центрі села, на пагорбі, головна наша святиня – церква, – розповідає її настоятель, отець Миколай Ференц. – Старші люди кажуть, що колись, аби знайти місце під її забудову, молилися всім селом і з молитвою запрягали пару волів. На віз викочували один великий камінь для будівництва церкви. Волів гнали, поки вони не зупиняться. Вони зупинилися на пагорбі, люди підганяли волів, але ті не рушали з місця. Це означало, що там мали будувати церкву. І спорудили храм з дерева на честь великомучениці Варвари, при котрій служив священик Михайло Левицький.
Минав час, збільшувалось населення, старів невеликий храм і постала потреба побудувати більший. Так і сталося. Жителі села побудували більший храм і назвали на честь великомучениці Парасковії.
На початку липня 1855 року настоятелем призначили о. Омеляна Брилінського. Він тривалий час виношував думку побудувати новий храм з каменю, щоб зберегти для нащадків Чудотворний Образ Божої Матері, який тут є й досі.
Попередня церква св. Варвари до того часу згоріла, а Образ Чудотворний дивом вдалося врятувати. Порадившись з парафіянами, духовний отець почав будівництво нового кам’яного храму. Новий величний храм і велику дзвіницю було закінчено у 1870 році і освячено на честь Успення Пресвятої Богородиці блаженнішим митрополитом Йосипом Сембратовичем.
За церквою знаходиться гробниця, де спочиває сам отець Омелян і його родина.
На початку 40-х років XX ст. на парафію призначили молодого, неодруженого священика Антона Ричаківського. Але не дав йому Господь довго потішитись служінням біля Чудотворного Образу Пречистої Діви. У 1941 році, влітку, перед святом пам’яті Івана Хрестителя, НКВДисти забрали отця з квартири, де він проживав, і повели на гору Галілея, в напрямку лісу. Останній раз покірний слуга Божий Антон згори подивився на свою парафію, і його повели, як Христа на Голгофу.
Три дні безупинно шукали парафіяни свого духовного пастиря і наставника. На третій день, на свято Івана Хрестителя, помітили, що поблизу лісу, у бік села Росохач, дуже кружляли круки. Підійшовши до того місця, люди побачили в житі тіло скатованого священика. Упізнали його за одягом, бо шкіра з лиця була здерта, нігті повиривані, а ран було стільки , що страшно було дивитися. З болем у серці парафіяни взяли тіло мученика і з почестями похоронили у гробниці за церквою.
- Пам’ять священика о. Антона Ричаківського ми вшановуємо на свято Івана Хрестителя, йдучи слідами мук пастиря. На вершині гори біля джерела святимо воду, а потім йдемо до місця, де було знайдено тіло і стоїть пам’ятний Хрест. Там служимо панахиду за священиком-мучеником, – каже отець Миколай, який прийшов служити на парафію у 1987 році.
Тоді ж отець вирішив знайти захований свого часу церковний дзвін. Запросив саперів і дзвін знайшли.
- Але за ніч хтось переставив кілок, який позначав місце, де дзвін був закопаний. На другий день людям довелося даремно копати, дзвону не знайшли, а ще через день він був знайдений, цілком випадково трактористами Яхніцьким Михайлом та Фіялом Петром. Дзвін був там, де вказали сапери, – розповідає далі отець Миколай. – Разом з двома меншими, знайденими в селі, ще до вечора того ж дня його поставили на місце.
- Чим славиться наша церква? Перш за все, тим що в ній зберігається чудотворний образ Божої Матері. Він вважається найдавнішим образом в нашій місцевості, який зберігся до сьогодні. Чому зберігся цей образ? Тому, що люди приходили до нього і одержували Благодатну силу, а також тому, що був захований у стіні. А ще над образом висить величний Тризуб, герб нашої держави. Цікаво , що Тризуб і образ зберігалися в церкві з 1870 року і пережили часи радянської влади з її загальновідомим ставленням до церкви. Видно, велика сила хоронила їх. Є багато свідчень оздоровлень хворих. Про це свідчать дарунки, які зараз зберігаються при святому образі, – завершив свою розповідь про сільський храм отець Миколай Ференц.
Фото автора
