Як у Києві – Бабин Яр, так і в Кременці – Пісковий Яр та Якутський Тир вважаються трагічними місцями, зоною розстрілів і масових поховань відшаленілої Другої світової війни.

І нині, проходячи, чи проїжджаючи повз них, стає моторошно. Про це пише директор обласного літературно-меморіального музей Юліуша Словацького у Кременці Тамара Сеніна.

- Так, це – два кременецьких некрополі, що стали місцями вічного спочинку для більш, ніж 17 тисяч тодішніх жителів міста та з наближених до нього населених об’єктів: українців, євреїв, поляків, чехів, ромів, білорусів, вірменів, інших національних та соціальних груп, яких німецькі окупанти, вважаючи ворогами, або ж просто зайвими, розстріляли протягом 1941-1942 років. На відміну від Києва, де погром населення почався 27-28 вересня, подібна екзекуція в Кременці відбулася на два місяці раніше, майже відразу після вторгнення в місто (2 липня 1941-го року) німецьких військ 6-ї армії і 1-ї танкової частини. Встановлюючи «новий порядок» в Європі, гітлерівці посіяли страх на Кременеччині, розтягнувши його на 990 чорних днів окупації, - пише пані Тамара.

Після розстрілу в 1941 році 2500 тисяч представників кременецької інтелігенції в Пісковому Яру, а також – повного знищення євреїв (понад 15 тисяч) в 1942 році в урочищі так званого Якутського Тиру, після спалення єврейського гетто в центрі міста, осиротілий і збіднілий на людей та архітектурні споруди й дрібніші забудови, Кременець пережив потрясіння.

Наші земляки як уміли та могли рятували життя євреям. На хуторі Кімнатецька Зелена сім`я Олександра Білобородова всю війну переховувала молоду Руфу з п`ятирічним синочком Берком (Пилипком). Недалекі від них сусіди Ляховичі, що проживали на хуторі Комаровецька Зелена оберігали від німців сім`ю з Радивилова із двома синами. Вони вижили завдяки криївці, з якої вдень виходили і зі страхом та обережністю перебували в хаті, а вночі знову занурювались у неї в чеканні світанку. Після війни повернулися на попереднє місце проживання в Радивилів, де чоловік працював мельником.

244698761_974319063133660_8954886893176174691_n (Copy)

- Проявляючи людяність у часи жорстокості 1941-1944 років, не один із наших земляків міг би поповнити Алею «Праведників Світу» в Єрусалимі. Почесного звання «Праведників Світу» були удостоєні кременчани Марія та Леонід Ковальчуки, чиї імена за врятовані життя євреїв вигравірувані на Стіні Пошани. Обох давно вже немає, а Почесні грамоти і медаль, передані Інститутом Яд-Вашем у Єрусалимі, датовані 15 грудня 1996 року, засвідчують їх жертовний героїзм заради спасіння життя шістнадцятирічного Люсіка Гінзбурга, який втік із Шумського гетто, юній красуні Шифрі з Березовиці і ще декільком євреям, - пише Тамара Сеніна.

Давно відшуміли трагічні події Другої світової війни. Доля – за долею, роки – за роками…. Життя – за життям… Від тих трагічних часів віддалилося вже восьмидесяте літо, осінь, а пам’ять про людську доброту не стирається. Вона – вічно жива, як і сама любов…