З висоти грізних колись бастіонів старої Збаразької фортеці гляньмо на схід.

Там, де над полями встає багряне сонце, пролягав Чорний шлях. Вітерець доносить пахощі кукурудзяного цвіту, полину, польових трав. Тиха, незрушна блакитна далечінь.

Як йдеться на сайті Національного заповідника «Замки Тернопілля», досить перенестися в уяві на кілька століть у давноминуле — і постане інша картина. Чорний шлях триста-чотириста років тому...

- Дорога горя і сліз, земля, столочена копитами кінних орд. Навкруги на десятки, сотні верст тільки згарища, сплюндровані села і хутори. Оповитим курявою гостинцем у далекі кримські степи повертають татарські загони, женучи ясир. Ідуть пов'язані ремінням-сирівцем чоловіки, йдуть красуні подолянки із виплаканими очима. Погойдуються в сідлах поважні мурзи. Смокчуть з бурдюків бузу, жують в'ялену конину. Задоволені: здобич багата. А на невільничих ринках Бахчисарая, Гьозлева і Кафи чекають її заморські купці.

Дзвенить золото. Бредуть полонені. Рідко хто з них ще побачить рідну землю. Хіба що десь з балки вирветься ватага сміливців, нападе зненацька на супостата. Задзвенять шаблі, засвистять стріли, впадуть на гіркий полин протяті козацькими списами ординці, і поменшає на сотню невільників на кримських торгах. Чорний шлях... Тепер від нього залишилися лише легенди, що переходять від діда до онука. Він пролягає саме тут, де вузенька дорога з глибокою колією тракторних коліс, поросла споришем, буркуном та сизими полиновими волотками, веде від Збаража в поля, - йдеться у розповіді.

Як разюче змінюється обличчя землі! На шляху, що увійшов в історію з такою похмурою назвою, сьогодні колосяться густі, мов ліс, пшениці. Між Збаражем та Максимівкою Товтровий кряж стає більш пологим, розчленовується на окремі невисокі узгір'я, поєднані рівнинними степовими ділянками. Та рівниною ці місця не назвеш. Численні балки і видолинки ховаються за брустверами великих і малих згірків, утворюючи вкриті очеретом та болотним зіллям озерця. Порівняно недавно, за пам'яті старожилів, таких озер тут було значно більше, зустрічалося чимало джерел. На деяких озерах на все літо оселялися дикі качки, лелеки, чаплі та інші водоплавні і болотні птахи.

Про два озера— «Срібне» та «Золоте» —збереглася давня легенда. Коли польські пани втікали від козацьких полків Хмельницького, то не мали часу взяти з собою всі награбовані в народу багатства. Покидали в перше озеро срібло своє. Та доганяли їх бистрі коні козацькі і, рятуючи життя, покидали в друге озеро усе золото. Відтоді люди назвали озера «Срібним» і «Золотим».

Фото з відкритих джерел