
“На жаль, таких людей залишається все менше і менше”: у Тернополі попрощалися з воїном Андрієм Будою (фото, відео)
Андрій Буда став на захист України ще в 2014 році. А на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році знову пішов боронити рідну землю. Загинув 10 грудня під час виконання бойового завдання на Донеччині. Вічна і світла пам'ять

Він був істориком і сам творив історію. Мужній воїн, пластун, який виконував пластову присягу вірності Україні до останнього подиху… Син, друг, брат, побратим. Із 43-річним захисником Андрієм Будою попрощалися у Тернополі 14 грудня. Провести воїна в останню дорогу прийшли десятки людей, серед них рідні, друзі, знайомі, пластуни.
Андрій Буда народився на Волині, виростав у Тернополі. Його життя ще з дитинства було тісно пов'язане з Пластом, до якого приєднався в 11 років.
З Андрієм ми були знайомі ще з 1994 року. Йому було 12 років, мені 18. Це було в Пласті, я був його виховником. Андрій дуже швидко, не зважаючи на те, що молодший, сам впливав на старших і на мене в тому числі. Дуже творчий, скромний. Він шульга, дуже класно малював всякі комікси, карикатури. Всі пластуни відзначають його непересічне почуття гумору. При чому дуже часто з незворушним таким виразом обличчя. Одним словом Андрій – це справжній англійський інтелектуальний гумор і він прикрашав будь-яке товариство, – каже друг Андрія Буди, його виховник у Пласті, історик Володимир Окаринський.

Згодом сам Андрій Буда теж став виховником у Пласті. Зокрема, виховав двох тернопільських Героїв, які полягли за Україну, – Віктора Гурняка і Віталія Дереха. Навчався Андрій Буда у Тернопільському педуніверситеті, де здобув освіту історика.
Він був вчителем історії. Був наставником в Пласті для багатьох. Був великим любителем природи, постійно в Карпатах, з дитинства, разом з батьком. Подорожував, вчив пластунів, як виживати в природі, – каже знайомий Андрія Буди, голова Тернопільського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Петро Шимків.

У 2014 році Андрій Буда був одним із перших, хто пішов боронити Батьківщину. А на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році знову доєднався до бойових лав складі у 10-тої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». За час служби брав участь у бойових діях у Житомирській, Київській, Луганській, Донецькій областях.
Якщо була можливість, завжди кликав його на табори, які я організовував, або в яких брав участь. У 2024 році в нього була відпустка три дні і він на ці три дні поїхав до табору “Говерля”, щоб там побути з дітьми, своїм прикладом показати, як може бути і після того повернувся далі назад на службу, – розповідає друг полеглого воїна Андрія Буди, пластун Андрій Гупало.

Життя Андрія Буди обірвалося 10 грудня під час виконання бойового завдання на Донеччині. Його друг із дитинства Андрій Гупало каже, коли не стало Андрія – померла частинка його. До речі, Андрій Гупало – автор багатьох фотографій Андрія Буди. Однак він ніколи не думав, що дивитиметься на них у соцмережа в дописах-спогадах про полеглого друга.
Ми були разом і на таборах, і на Говерлі, і ходили в мандрівки. Зараз це вже не має жодного значення був він Героєм, чи не був. Звичайно, що був, але це його вже не поверне. На жаль, таких людей, як він залишається все менше і менше, – говорить Андрій Гупало.
Рідним полеглого захисника вручили грамоту пошани й скорботи та найвищу пластову відзнаку, яку дають полеглим у боротьбі за Українську державність пластунам – Залізний Пластовий хрест.
Тільки добрі спогади про Андрія, я не знаю, чи хтось мав би про нього якісь негативні – немає, напевно, таких людей. Він був справедливим, не поступався своїм принципам, поглядам. Світла пам'ять Андрієві, ми його будемо пам'ятати, – каже Володимир Окаринський.

Ми будемо пам'ятати, будемо збиратися, думати про нього… Не знаю, якась сотня чи тисяча людей, хто з ним перетинався на своєму життєвому шляху, я думаю в кожному з нас залишилась його частинка. І поки ми будемо разом, поки ми будемо існувати, буде існувати й Андрій, – говорить Андрій Гупало.
Поховали Андрія Буду на Пантеоні Героїв на Микулинецькому кладовищі у Тернополі. Вічна і світла пам’ять.
Фото, відео Руслана Жирова






