Зараз буде набір картинок, за якими можна зробити висновок, ніби я була 13 серпня 2016 року у Чорткові на Гольському-фесті, пише блогер із Кам'янця-Подільського під ніком Blacky. Але я там не була. Вдруге!

Я Чортків люблю. Проминути там фестиваль не хочеться. Тим більш, три тижні тому там мало бути свято замку, про яке за місяці до події трубили ЗМІ, але напередодні запала тиша. Ми не поїхали, бо фіг його знає, що ховалося за тією тишею, може, якісь бабайки. Таємниця тиші розкрилася сьогодні: свято замку об'єднали з Гольським-фестом, але міська влада чи то забула, чи то не захотіла повідомити про це хоч когось хоч якось. Мав бути фест, а нема - ну, і так зійде, нормально. Гольський-фест он таки є, про це дотепер нагадує білий браслетик на зап'ястку. І магнітик за десять гривень. Поки ще в сумці, а не на холодильнику. Сплави по Серету від умнічки Андрія Мельничука. Тобто я собі так думаю, що Гольський-фест є, хоча переконливіших доказів за браслет, магнітик і купку фотографій не маю. Бо я прочекала на його початок дві з половиною години - і поїхала додому. І в цьому, народ, велич традиції. Рік тому, на дебютному Гольському-фесті 16 серпня ситуація була така сама: приїхали, дві-три години помарудились (тоді ще й спека була нестерпна, парило) - і поїхали, так нічого і не дочекавшись. Це вже таки ритуал і спадковість. Але на третій Гольський-фест я навряд чи вже приїду. Я все так само вважаю, що подібні заходи, навіть у колгоспному форматі «шашлики плюс дискотека» дуже і дуже потрібні нашим пам'яткам. Якщо нарід раз чи два на рік сходить у місцевий замок, щоб послухати там концерт і подивитися на іграшкові бої реконструкторів - це дуже добре, бо навіть в такому разі замки з незрозумілих розвалин перетворюються в головах на об'єкти дозвілля. Це вже може зупинити когось від бажання притаскати з фортеці собі кілька кравчучок каміння. Це добре. Так і має то все починатися, бо інакше у голови, забиті лєпсоповалом, мєнтами і іншою лабудою з телевізорів, пам'ятки архітектури не потраплять. Але в Чорткові дуже яскраво розумієш, чому німцям вдалося, а нам ні. Ordnung, чорт, muss sein. Завжди. Це ще римляни казали: «Зберігай порядок - і порядок збереже тебе». Поки орги цього не зрозуміли. Шкода. Ттого року ми хоч над замком і містом політали, а цього я навіть коптер з рюкзака не виймала. Бо на шкільному стадіоні гуділо дитяче містечко атракціонів, так що замість хорошого майданчика для старту одної Блеки був майданчик для розваг купи дітей. У всьому іншому все було практично так само, як і на фестивалі-2015. Знову пленер молодих скульпторів (на фото студенти львівської академії мистецтв). Ось що в результаті вийшло. Потім народу, котрий нудився в очікуванні на початок, було поряд з чим сфотографуватися. Знову фотовиставка при вході - і стенди з допомоги армії та добровольчим батальйонам. Знову костюмовані гості з минулого. Цього разу це був пан Гольський і пані Гольська, одна з двох, але невідомо, котра сама (у розбудовника Чортківського замку було дві дружини. Ні, не одночасно). У пані Гольської очі такі, що всі богоматері Врубеля і Васнецова можуть лише заздрити. Велетенські, зелені, гарні. Знову були лицарі, але цього разу не з Тернопільщини, а наші, кам'янецькі. На фото також кам'янецькі режисери-аматори і хореографи. Про Кам'янець цього разу взагалі багато що нагадувало (це все-таки найближче до Чорткова велике місто, так і має бути!): і картини з видами Польської брами і Старої фортеці, і навіть до демонстративного голосний Сергій Пантюк. Знову були намети і вітрини з їжею - ну, без цього жоден фестиваль не обійдеться. Кухня у Гольського була аскетична настільки, що сам пан Гольський їв би таке лише під час татарської облоги. Ну, але що купують - те й пропонують. Знову Гриць грався на дитячій гірці біля Покровської церкви (на майданчику під школою його перелякали трохи велетенські надувні батути). Картинки у мене ще є, але текст закінчився - майже так само, як терпіння ввечері у замку. Знову львівський юний скульптор. Дівчатам, які увечері мали робити файєр-шоу, довго створювали складні зачіски на головах. Фаєр-шоу я люблю - може тому, що була лише на двох. Штука ж нічна, а в той час я або добираюся з захода додому, або вже нарізаю картинки для звіту. Селфі з паном Гольським. Валерій свереда, керівник аматорського театру «Лінк» з Кам'янця-Подільського. Кам'янецька парочка, вкрай колоритна. Коли нудьгуєш, очікуючи хоч на щось, такі живі емоції дуже прикрашають той час, котрий доводиться вбивати. Жере ж очима. Жере. В очікуванні на виступ на обіцяному глядачам лицарському турнірі хлопці тренувалися. Мечі, здається, з гуми. Я не люблю так, народ. Якщо така довга затримка (то електрики нема, то ще одна група мусить зробити саунд-чек, то просто не починаємо тому що не починаємо) - варто хоча б попередити глядачів. Вибачте, почнемо трохи пізніше, не хвилюйтеся. А отак, мовчки морозитися - ні. Неввічливо це страшезно.