Одяг, оздоблений вишивкою тернопільської майстрині Олександри Луканюк, поєднує вишуканість традиції та сучасні акценти. Чи не тому ці речі водночас святкові та ідеально пасують у повсякденному гардеробі модниці. Про особливості вишивки, її сучасне прочитання й прадавнє коріння, захоплення нею я поспілкувалася з пані Олександрою. 

— Розкажіть, з чого почалося ваше захоплення вишивкою

— Мені здається, що я вишиваю відколи пам’ятаю себе. Вишивали мої бабуся та мама. На Франківщині, звідки я родом, збереглася традиція того, що виходячи заміж, дівчина має мати посаг, серед якого мають бути й вишиті речі. У моєї мами була молодша сестра, у мене — старша, тож вдома постійно щось вишивали – як не подушки, то рушники.

Більш серйозно почала займатися вишивкою більше трьох років тому, вважаю себе молодим майстром і багато вчуся. Як і для багатьох жінок, переломним періодом став для мене декрет. Після першого я не вийшла на попередню роботу, а після другого почала займатися своєю справою.

Колись мені здавалося, що я знаю все про вишивку. Але коли почала більш детально вивчати її, шукати інформацію про інші техніки, здивувалася їх різноманіттю. Потім зустріла Вікторію  Кривоніс, жінку, котра вчить вишивати. І її заняття мене здивувало: як можна чомусь навчитися у вишивці? Виявилося, що можна, і вчитися є чому. Українська вишивка налічує понад 200 технік, а скільки ще не досліджених! Мені дуже цікаво вчитися різним технікам — переймаю їх у людей, вивчаю з книжок. Приміром робота, над котрою зараз працюю, оздоблена вишивкою у техніці, котру опановую з книжки «Борщівська народна сорочка» Людмили та Олексія Покусінських.

2_o

— Які ваші улюблені техніки?

— Серед улюблених — колодки, низинка, гладь (у неї дуже багато різновидів — коса і пряма лиштва, лічильна гладь…). Це – традиційні українські техніки.

На жаль, нині традиційні техніки часто витісняє хрестик. Адже це чи не найпопулярніша нині техніка. Його завезли до нас близько ста п’ятдесяти років тому. Варто сказати, що чи не всі народні техніки значно простіші у виконанні, ніж хрестик, а вигляд у них не менш ефектний та декоративний. Просто всі вже звикли, що сорочка має бути вишита хрестиком, і дуже рідко трапляються ті, котрі хочуть, аби вона була виконана іншою технікою. Коли мені замовляють вишиванку хрестиком, намагаюся переконати, що схему можна виконати іншою технікою, а виріб від того стане лише оригінальнішим.

Я хочу популяризувати рідні для українців техніки вишивки, спонукати людей повертатися до нашого, автентичного. Одне зі своїх завдань вбачаю в тому, щоби зробити вишиті речі не тільки святочними — щоби люди вбирали їх не тільки в неділю чи на Великдень, а й в повсякденному житті. У планах також навчати охочих традиційним технікам. Адже переконана: вишиванка, створена власноруч, має особливу цінність – у неї вкладаєш час, зусилля, знання, енергетику. Тому цінність ручної роботи така висока — я маю на увазі не тільки грошовий еквівалент. Вишивка може бути справжнім оберегом. Власне, таких властивостей їй надавали споконвіку. Оберегом вона залишається і нині. Якось до мене зателефонував чоловік, щоби замовити вишиванку. Сказав, що розміри сорочки скаже мені згодом, як повернеться додому. Спершу не зрозуміла звідки він телефонує, виявилося – із зони АТО. Потім розповів, що вишиванку вважає оберегом. Створюючи її для нього, вкладала особливі переживання. Потім подарувала її тому чоловікові, адже це те, що можу зробити для нього – для одного з тих, завдяки яким нам тут спокійно.

3

Для себе мрію вишити покутську вишиванку. Я з Покуття, тому ця вишивка мені найрідніша. До речі, так само, як і борщівської вишивки, є багато її різновидів — у кожному селі свій, найвідоміший, мабуть, той, котрий вишивається червоними нитками (городенківська).

— На одній з фотографій ви в дуже красивій блузці з вишивкою ришельє…

— Це давня італійська техніка. Вона дуже трудомістка. Не дарма ж її асоціюють з технікою, котру використовували для оздоблення вбрання й декоративно-ужиткових речей королівських родин й наближених до неї. Приміром, щоби створити сорочку, рясно прикрашену вишивкою в такій техніці, треба було б витратити близько півтора роки. Нині ж машинна вишивка значно спрощує створення такого виробу. Спрощує, але все ж робота залишається дуже клопіткою — її виконують в кілька етапів, багато операцій роблять вручну.

— Якщо зайшла мова про машинну вишивку. Як ставитеся до неї?

— Я займаюся і машинною, і ручною вишивкою. Час диктує умови. Є дуже мало людей, котрі хочуть виріб із використання тільки ручної вишивки. Це ті, котрі розуміються на вишивці. Я проти машинної вишивки, котра копіює візерунки один в один, де нема місця творчості, а тільки бездумне продукування. Але, якщо використовувати машинну вишивку для того, щоби створювати унікальні речі з продуманими візерунками, — чому б і ні. Тим більше, що така вишивка не поступається у декоративності ручній. Загалом, кожна річ, яку я створюю унікальна, до кожної беруся з особливим настроєм.

4_n (1)

Анна Золотнюк

Фото надані Олександрою Луканюк