Тернопільські родини, виселені у Сибір, дотримувались там українських звичаїв та традицій, святкували наші релігійні свята та шанували українську мову. Так, 10 років на засланні в Сибіру, в Томській області, разом зі своїми батьками провів тернополянин Петро Голик. Нині він є головою обласного товариства дітей політв’язнів і репресованих.

З паном Петром ми зустрілися 1 січня біля пам’ятника Степану Бандері. Він разом із однодумцями прийшов вшанувати провідника ОУН Степана Бандеру. Садже саме у перший день нового року була 107-ма річниця від Дня народження цього українського політичного діяча, ідеолога та теоретика українського національного руху.

Коли сім’ю Петра Голика вивозили в Сибір, йому було 7 років. 
Чоловік каже, в Сибіру українські родини зазнавали багато утисків. 

- Ми не могли вчитися в університетах, - на юридичних факультетах, - каже він. - Повернулися ми в Україну у 1959 році. Але нам не можна було повертатися на Західну Україну, а лише на східну – в Донецьку, Луганську області. Проте в батьків була туга за рідною землею і вони приїхали сюди  - у Скалатський район. Я ще два роки навчався у Скалатській середній школі. Потім вступати, а я не міг поступити. Бо вчився вісім років в російській школі, була проблема з мовою і проблема з тим, що я син бандерівців. Тож я поїхав поступати в Сибір, туди ж в Томську область, де ми були з батьками вислані. Закінчив інститут  радіоелектроніки, попрацював там 4 роки і вернувся сюди.
 
Петро Голик сумує з приводу того, що нащадки українських політв’язнів і репресованих не завжди йдуть по слідах своїх батьків та дідів, які віддали все, щоб Україна була. 

- Ми там святкували всі наші релігійні свята. Там не було умов для україномовного навчання, тому рятувало лише спілкування з родинами, - каже пан Голик. - Сумно мені сьогодні казати про те, що діти політв’язнів і репресованих сьогодні забувають, чиї вони діти. Їх батьки пронесли цей дух українства ще там, живучи у Сибіру. Тому що треба мати активну життєву позицію. В душі тих дітей мала б бути більша активність та намагання взяти владу в свої руки. І не дати сьогодні можливості для користолюбства тим, хто сьогодні при владі. Забуваючи про те, що Україна для українців, забуваючи про те, як треба ділитись останнім кусочком хліба, як ми в Сибіру.

Джерело: te.20minut.ua