​Лейтенант Олександр із позивним «Борода» служить у 105-й окремій бригаді територіальної оборони з перших днів повномасштабної війни. Він став одним із тих, хто в лютому 2022-го без вагань пішов захищати країну. Історію бійця розповіли у пресслужбі бригади.

Спочатку був в піхотному підрозділі, простим солдатом, пізніше гранатометником, — розповідає військовий.

Раніше Олександр займався реконструкцією дахів і тривалий час їздив на заробітки за кордон. Напередодні вторгнення він якраз планував знову повернутися на роботу до Чехії, однак лютий змінив усе:

Почалася війна, і я зробив свій вибір. До цих пір я вважаю, що вибір був правильним.

​За понад чотири роки великої війни випробувань не бракувало. Олександр не приховує: цей шлях виявився непростим, і не лише через постійну небезпеку на фронті. Найтяжче - це розлука з рідними:

Не бачити, як ростуть діти. Це особисто для мене було найважче.

​Удома на Олександра чекає велика родина: дружина, син, донька, мама та сестра. Саме їхні слова дають сили рухатися далі. ​

Вони дуже пишаються мною. Завжди мені про це говорять. І це дає мені тої наснаги для того, щоб продовжувати службу, - каже Олександр.

​За час служби траплялося чимало бойових епізодів. Один із найяскравіших випадків стався під час навчання молодого побратима:

Говорили, говорили, і тут на нас танк виїжджає. Прийняли ми бій, стрілялися. Дуже було все так близько. Але після того він переборов свій страх. Він побачив, що з ним є досвідчені побратими.

​Олександр добре бачить, наскільки змінився фронт порівняно з 2022 роком:

Дуже розвинулися технології так само, як і в нас, так само, як і з москальської сторони. Те, що ми робили в 2022 році, зараз не завжди можна виконати в сучасних реаліях війни. ​

Втім, офіцер переконаний, що українські військові здатні адаптуватися до будь-яких умов та переграти ворога:

Ми, українці, такий народ, що мусимо пристосовуватися. Ми завжди всюди пристосовувалися, і я думаю, що і тут перемога буде за нами.

​Окремо лейтенант говорить про силу побратимства, яке народжується в окопах і залишається на все життя: ​

Я до сих пір спілкуюся з хлопцями, з якими я був ще в піхоті. І дійсно відчувається сила братерства, побратимства.

​А от історія його позивного виявилася максимально простою. Густу бороду Олександр почав носити ще зі шкільних років, а на фронті вона остаточно стала його візитівкою.

​Сьогодні лейтенант «Борода» продовжує службу, тримаючи стрій разом зі своєю бригадою. А його найбільша мрія залишається такою ж, як і в мільйонів інших українців: ​«Мрію про закінчення війни, щоб весь свій час приділити сім'ї, бути з сім'єю».

Читайте також: Від пасіки до полювання на «шахеди»: історія захисника з Тернопільщини

Фото 105 бригади територіальної оборони