Історик Олег Гаврилюк розшукав архівні документи про життя та діяльність польського генерала з Тернополя.

   Ім’я цього генерала, який народився у Тернополі в 1888 році, ви не знайдете серед прізвищ інших офіцерів Війська Польського, уродженців Тернопільщини у «Книзі пам’яті України. Тернопільська область». Не побачите його прізвища  і в брошурі «Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини», яка щороку видається в нашій області. А поміж тим, ця людина, яка загинула у боротьбі з нацизмом, вартує того, щоб ми знали про неї.

                      Шведський нащадок у Галичині

    Дослідник історії Тернополя і нашого краю, археолог, науковець, завідувач відділом давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк розповів «Терену» про маловідомого в Україні славетного земляка.

   «Майбутній генерал дивізії Францішек Клеєберг народився

у Тернополі. Він був первістком у сім’ї Еміліана Клеєберга, учасника колишнього січневого повстанця 1863 року, а згодом офіцера кавалерії цісарсько-королівської армії Австро-Угорщини.

Був старшим братом Юліуша Клеєберга – генерала бригади Війська Польського, який народився у Теребовлі в 1890 році, пройшов всю війну і не визнав соціалістичного уряду Польської Народної Республіки, емігрував до Австралії, де і загинув в автомобільній аварії у 1970 році. Згідно родинної традиції, Клеєберги вважали себе нащадками шведського солдата, який прибув до Польщі у складі ворожої армії у XVII столітті, потрапив у полон, ополячився і в кінцевому результаті став засновником роду», - каже пан Олег.

                       Від артилериста – до генерала

   За словами дослідника, після закінчення школи і отримання атестату у Відні в 1905 році, Францішек студіював  науку у Військово-Технічній академії, закінчив артилерійсько-стрілецьку школу. Через два роки поступив до Академії Генерального штабу у Відні, яку не встиг закінчити у зв’язку з початком Першої світової війни. У травні 1915 року отримав направлення до Польських Легіонів.

Був заступником начштабу, a згодом також начштабу Команди Легіонів Польських Австро-угорської армії. Через рік, під час проведення вишколу, стає заступником командира 1-го полку артилерії i одночасно – комендантом об’єднаних шкіл артилерії. Служив в Інспекції вишколу Польських збройних сил. У зв’язку з проханням про зміну громадянства з австрійського на польське, у червні 1918 року направлений з австро-угорської армії до штабу 54-ї польської піхотної бригади», - розповідає Олег Гаврилюк.

   До Війська Польського Клеєберг був зарахований у грудні 1918 року та приписаний до Генерального Штабу. Виконував обов’язки шефа організаційної секції, стає заступником керівника Першого Мобілізаційно-організаційного департаменту Військового міністерства. Потім проходить шлях від  помічника начальника штабу військ до командира піхотної дивізії, яка дислокувалася у Гродно.  

     «Під час маневрів Війська Польського у 1927 році випадково його супротивником став  генерал Стефан Денба-Бернацький – гордість і слава польської армії. Клеєберг, замість того, щоб піддатися, виграв свою військову гру, фактично висміявши некомпетентність і безграмотність свого візаві. Цей випадок не обійшов увагою маршал Юзеф Пілсудський, який пишаючись за свого молодого полковника, подав прохання про присвоєння Ф. Клеєбергу чин генерала. 1 січня 1928 року президент Речі Посполитої Ігнаци Мосьціцкі авансував його на чин генерала бригади та згодом включення його до корпусу генералів Речі Посполитої. Ф. Клеєберг приятелював з  генералом Владиславом Сікорським. У березні 1936 року Ф. Клеєберг був призначений командуючим Округу Корпусу № III у Гродно. Через два роки вже став командуючим Округу Корпусу № IX у Бресті», - каже історик Олег Гаврилюк.

             Останній бій польського генерала

1 вересня 1939 року німецько-фашистські війська напали на Польщу.  9 вересня Клеєберг приступив до організації бойових підрозділів з підлеглих йому осередків запасників. 11 вересня,  наказом Верховного Головнокомандуючого Війська Польського маршала Едварда Ридз-Смігли, Клеєбергу було доручено організацію оборони Полісся по річках  Мухавець і Прип’ять, від Бресту до кордону з СРСР, задля недопущення глибинного охоплення німцями Північного фронту зі сходу. Клеєберг очолив Самостійну Групу Операційну «Полісся»,

Першими боями групи Клеєберга виявилася оборона Бреста, 14-16 вересня, і Кобрина, 16-18 вересня. 17 вересня 1939 року війська Ф. Клеєберга вже дислокуються у Ковелі. Всього у нього було біля 20 тисяч вояків: дві піхотні дивізії, кавалерійська бригада, два окремих полки: уланський і кіннострілецький. 22 вересня Клеєберг вирішив виступити на захід на допомогу оточеній німцями Варшаві. 27 вересня його війська переправилися через Буг. Генерал одночасно розпочав реорганізацію підлеглих йому військ, у Влодаві відновив цивільно-адміністративну владу. Під Яблонем і Мілановoм розбив висунуті проти нього окремі підрозділи Червоної армії. Під час боїв війська Клеєберга захопили декілька десятків червоноармійців, серед останніх були як полонені, так  і перебіжчики, половина з них вступила до його військ і відзначилася хоробрістю у боях.

     1 жовтня генерал дізнається про капітуляцію Варшави і вирішує рухатися далі на захід у лісові масиви та розпочати партизанську війну. 6 жовтня 1939 року своїй групі, після чотириденних боїв під Коцком з військами XIV-го моторизованого корпусу вермахту, у складі якого були 13-а і 29-а дивізії, віддав наказ про складання зброї. Ф. Клеєберг був останнім польським генералом, який залишився єдиним командуючим Самостійної Групи

Операційної, котрий не зазнав жодної поразки. Ворожі війська були розбиті, a Клеєберг вимушений був віддати наказ про капітуляцію тільки через брак боєприпасів і амуніції. Це була остання битва польського війська з німецькими загарбниками у 1939 році.

                      Концтабір, 15 нагород і фільм

  Після капітуляції, генерал був вивезений до Німеччини та ув’язнений у концтаборі «Офлаг IVB», у фортеці Кинігштайн поблизу Дрездена. 15 березня у своєму щоденнику генерал записав: «Субота. Ванда (його дружина ) привезла мені воду з Люрду. У Варшаві стверджують, що СРСР готується виступити проти німців. Я в це не вірю». 5 квітня 1941 року вже іншою рукою, ймовірно жінки, записано, що він помер. У неволі генерал перебував півтора року, захворів на серце i 5 квітня 1941 року помер у військовому шпиталі у Вайссер Гірш під Дрезденом.

Похований на цвинтарі у Неуштадті.

    Президент Речі Посполитої в екзилі, на основі подання командуючого Війська Польського, 1 січня 1943 року посмертно присвоїв йому звання генерала дивізії. У 1969 році прах генерала Ф. Клеєберга привезено до Польщі і 6 жовтня урочисто поховано на військовому цвинтарі в Коцку, поміж могил полеглих солдатів, з якими він воював.

     Францішек Клеєберг нагороджений 15 орденами, серед яких були найвищі нагороди Речі Посполитої: командорський, кавалерський, золотий і срібний хрести військового ордену Virtuti Militari. А також – командорським хрестом ордену Почесного легіону Французької республіки, орденами кайзерівської Німеччини і республіки Литви.

     У 2009 році, у зв’язку із 70-річчям початку Другої світової війни, Ф. Клеєберга посмертно нагороджують орденом - Великим Хрестом Відродження Польщі. До своєї останньої нагороди генерал був представлений президентом Польської Республіки Лехом Качинським, за видатні заслуги у боротьбі з німецько-фашистськими військами в 1939 році. У 2007 році режисер Мірослав Гроновський зняв документальний фільм про битви генерала Ф. Клеєберга і Самостійної Операційної Групи «Полісся», під час німецько-польської війни 1939 року.

Записав Олег СНІТОВСЬКИЙ