«Масові хвороби мали не менший вплив на історію, ніж політики та військові, — каже історик із Чорткова Ярослав Дзісяк. — Людство знало чимало пандемій з мільйонними жертвами. До речі, неодноразово хвороби приходили зі сходу». Я поговорила з дослідником, аби дізнатись більше про це.

— Розкажіть про давні епідемії. Скільки гинуло від них, що спричинялось до поширення хвороб?

— Однією з перших відомих потужних пандемій — чумна в першій половині 300-х років, котра прийшла в Римську імперію з Китаю — між цими країнами були тісні торгові зв'язки. Населення деяких міст імперії скоротилося на половину, а в деяких на 70 відсотків. Це, власне, й стало головною причиною занепаду Римської імперії. Настала бюджетна криза, послабилось військо, котре не могло дати відсіч набігам (а їх число зросло).

Приблизно тоді ж у Китаї, Кореї та Японії лютувала епідемія віспи, яка забрала близько чверті населення континентальних країн і сорок відсотків Японії.

Перша пандемія чуми тривала з 541 по 574 рік. Розпочалась в час правління імператора Візантії Юстиніана І. Ймовірно, хвороба прийшла з Єгипту, звідки експортували зерно. Лише у Європі від неї загинуло від 20 до 50 мільйонів, зокрема, сорок відсотків населення Константинополя. Хвороба швидко поширювалась. Ослаблені масовими смертями, країни Близького Сходу та Північної Африки легко підкорилися ісламському завоювання — так виник могутній Арабський халіфат. Чорна смерть знову завітала в Європу у XIV столітті. Один із шляхів поширення — з матросами торговельних кораблів, інший — з військами Золотої Орди. Осередком виникнення хвороби вважають пустелю Гобі. Почавшись на території Китаю, вона дісталась до Європи. Загалом від чуми, у котрої було три пандемії, загинуло, за різними даними, від 75 мільйонів до 200 мільйонів осіб.   

Варто згадати й про таке. Епоха великих географічних відкриттів — це не тільки награбоване в індіанців золото й срібло, затяжні війни з автохтонами, а й масові смерті місцевих від звичайних для європейців хвороб. Значно більше індіанців і представників інших корінних народів Америки померло від недуг, аніж від мечів і куль конкістадорів.

У XVII-XVII столітті у Європі панувала віспа, котра забрала близько півтора мільйони жертв. У другій половині XIX століття і аж до 1875 року від цієї хвороби щорічно помирало близько мільйона людей. У минулому столітті від неї загинуло 400 мільйонів.

Холера неодноразово приходила у Євразію, виділять сім хвиль пандемій, перша з яких тривала з 1816 по 1824 рік, остання — з 1961 по 1975 рік. Жертвами хвороби стало 40-60 мільйонів осіб.

Іспанський грип називається так не тому, що виник у цій країні, а тому що газети цієї держави, нейтральної у Першій світовій війні, першими в 1918 році написали про масову смертельну хворобу — цензура країн, котрі брали участь у війні, замовчувала поширення недуги. Пандемія розпочалась у Китаї, до Європи її принесли кулі — робітники, які мали допомагати Антанті на фронті. Їх транспортували в Європу через США і Канаду, поширюючи хворобу. У країни Африки хвороба потрапила з кораблями. Від іспанки загинуло від 60 до 100 млн.

— Як щодо хвороб, котрі були на території сучасної України?

— У Львівському літописі згадується про мор у Галичині в 1595 і 1599 роках. Мор 1623 року «імпортували» у Львів із Кракова. Бургомістр Львова та історик Бартоломей Зиморович писав: «Два нерозлучні супутники війни — голод і зараза — вже від двох років оселилися у Львові, однак, завдяки старанням радних, були віддалені. Павло Дуратій, монах-кармеліт привіз із Кракова заражені речі, а з ним згубу… Скрізь по домах, вулицях, полях лежали розпростерті тіла, з похованням яких не могли впоратися гробарі. Страх усім ногам надав крила».

Холера прийшла в Україну 1830 року. Її розповсюдженню сприяли російсько-турецька війна. У 1831-1832 роках епідемія охопила всю Європу, в тому числі й Галичину, досягнувши апогею у 1831 році. Відтак були й інші пандемії цієї хвороби.

Під час першої пандемії в Тернополі жертвами холери стало понад 1500 мешканців — більше 10%. Богослужінь не проводили, ринки не діяли, люди ховалися по хатах, тіла хворих ховали на спеціальних цвинтарях за межами міста.

На державному рівні тривогу забив посол (депутат) Тернополя у Відні Іван Федорович. «Одержав я 31 серпня відомості о тім, що холера страшенно шириться в Тернополі і в сусідніх громадах. Щоб не тратити часу, звернувся я до вис[окого] міністерства з просьбою, щоб в дотичних округах не тільки не хибло лікарської помочі, але також щоб з кас урядових видано потрібні задатки для позакладання больниць. Мене запевнено, що все те якнайшвидше буде зроблено. Але отсе наново завзивають мене мої комітенти, щоб їм донести, що в тій справі зроблено і що я сам удіяв… В Тернопільщині около половини вересня холера почала притихати».

Ліку від хвороби не знали, тож траплялись випадки, коли селяни вважали, що для того, аби припинити її розповсюдження, варто позбутись, тобто вбити, ворожбитів, кілька таких випадків описав Іван Франко.

Наступна хвороба вплинула на розвиток військових подій. Багато дослідників і учасників визвольних змагань 1917–1920 років вважали, що кампанія осені-зими 1919 року була б успішнішою, якби не епідемія тифу. Сучасник тих подій, дослідник Лев Шанковський називав епідемію результатом застосування бактеріологічної зброї. Таке ж припущення висловила сестра-жалібниця польового шпиталю УГА Марійка Янів: «Вояки УГА були б побідили, але може це була перша спроба бактеріологічної війни і вони опинились у шпиталях. Тоді не було Об’єднаних Націй і світ тим не цікавився». Епідемія лютувала на Поділлі, забравши тисячі життів українських воїнів. Це була чи не найвагомішою причиною переходу частина УГА на сторону Денікіна.

Плямистий тиф із Вінничини дістався Тернопільщини в 1930 році. Зокрема, в Чортківському повіті, у селі Джурин «починає ширитися дуже скоро. Недуга перекидається від хати до хати», — писала газета «Діло» від 21 серпня 1930 року. Хвороба забрала мільйони життів.

Інна Шимовська

Фото із фейсбук-сторінки Ярослава Дзісяка