Про те, як коронний гетьман замок на Тернопіллі збудував (фото)
Сидорівський замок – оборонна фортифікаційна споруда сімнадцятого століття.
Як будувався замок-корабель
У селі Сидорів Гусятинського району, документально відомого з XIV століття, на витягнутому плато на пагорбі, який з трьох сторін омиває річка Суходіл, височіють руїни замку-корабля, збудованого з місцевого ламаного вапняку, - пише на своєму сайті відомий в Україні мандрівник Андрій Бондаренко.
- Точний час його побудови невідомий, але традиційно прийнято вважати, що твердиню збудовано у 1640-х роках польським коронним гетьманом, воєводою чернігівським і володарем сусіднього Гусятина та його околиць Марцином Калиновським.
Оскільки вежі і бійниці замку більш характерні для оборонних споруд другої половини XVI ст., логічно допустити, що Калиновський лише розбудував і укріпив замок.
Сам Марцин Калиновський був затятим ворогом українського козацтва, брав участь в усіх походах проти Богдана Хмельницького і командирів його військ, двічі був у татарському полоні. Від його рук підступно загинув козацький полковник Нечай, який активно підбурював селян з околиць Сидорова до повстання проти шляхти. Загинув Калиновський у 1652 році у битві під Батогом разом із своїм 20-тисячним військом.
В давнину річку Суходіл, яка омиває замок, задля захисту перепиняли греблями. То ж з трьох боків фортецю оточували стави і болота, підсилюючи її обороноздатність. З південного сходу її обороняли глибокий рів і вал, залишки якого і досі помітні. Завдяки широкому простору, який утворювали протилежні відкриті береги річки, ворог був як на долоні.
Дев’ять веж одного замку
Довжина стін твердині сягала 178 метрів, ширина - 30 метрів. Товщина стін подекуди становить 4 метри. На жаль, майже зовсім не збереглася південно-східна частина твердині. З дев'яти башт, які мав замок, до наших днів найкраще встояла північно-західна. Кам'яні стіни фортеці сходяться до неї під гострим кутом, що робить замок схожим на великий корабель. Башта була основним оборонним вузлом твердині. З неї велося спостереження за довколишньою степовою місцевістю, і з неї мали вчасно сповіщати про наближення ворога.
До «носової» частини замку-корабля примикають дві двохярусні напівкруглі бастеї діаметром 13 метрів. Вони були винесені із-за мурів, щоб мати можливість прострілювати підступи до замку з усіх боків і вести фланговий вогонь. У вежах зроблено триходові бійниці із щілинами для гаківниць в щоках артилерійських амбразур.
Крім того, збереглася двоярусна південна бастея замку із арковими воротами, укріплена контрфорсами. З середини вона має один ярус і є трикутною, а ззовні – заокруглена. Бастея виконувала роль дозорної вежі.
У цій частині замку збереглися залишки казематних укріплень і житлового палацу. Є тут в багато ще нерозвіданих замкових підземель.
Таємні ходи, як не допомогли оборонцям
Замок фактично поділений на дві частини. Описану вище частину з великою північно-західною баштою, вежами-бастеями, казематами та житловими приміщеннями відділяв від решти подвір'я мур з бійницями. Якщо ворог проривав одне з місць оборони, мур надавав можливість і надалі захищатися від нападника. Крім того, на одній з веж був спеціальний таємний вихід назовні, який дозволяв здійснювати вилазки проти ворога під час штурму фортеці.
У 1672 році замок захопили турки, але вже наступного року поляки відвоювали його. Протягом наступних двох років замок утримував польський гарнізон капітана Хшановського. Але у серпні 1675 року покинули фортецю для оборони більш важливого форпосту – Теребовлі. Турки знову захопили зруйнували твердиню.
На початку XVIII ст. замок, який стояв в руїнах, відбудував Марцин Калиновський, каштелян кам'янецький, тезка будівничого замку. Він перебудував фортецю і постійно жив там разом із дружиною Анною Катажиною Тарновською. По завершенню робіт у 1718 році вмурували меморіальну дошку латинською мовою про історію замку та його реставрацію із зображенням гербів «Калинова» і «Роля».
Замкове «придане» та остаточна руйнація
У 1770 році після смерті вінницького старости Людвіга Калиновського замок успадкувала його дочка Текля, яка вийшла заміж за Бєльського. Наступними власниками були М'ячинські. Згодом Сидорів придбав власник Тернополя Франціщек Коритовський. Проте Коритовський ним довго не володів, а продав родині Пайгертів, які були нащадками лицарів-хрестоносців, що переїхали у Польщу з Курляндії. Пайгерти були власниками Сидорова аж до приходу радянської влади у 1939 році. Останній з них, Юзеф Пайгерт молодший, помер у 1960 році в еміграції. Пайгерти отримали замок вже занедбаному стані. Вони мешкали у спеціально збудованому палаці за містом і не приділяли уваги замку.
Згодом замкові будівлі, стіни та вежі завалилися, а наприкінці ХІХ століття їх почали розбирати на будівельні матеріали місцеві мешканці. У 50-х роках ХХ століття замок хоч і був в руїнах, та той час ще були помітні залишки усіх веж. Тоді частину мурів розібрали на бруківку.
Герб на костелі
На протилежному від замку пагорбі стоїть унікальний костел, збудований протягом 1730 – 1741 років Марцином Калиновським та його сином Людовіком, старостою вінницьким. Храм збудовано у стилі пізнього бароко. Цікавий костел тим, що має форму родинного гербу Калиновських «калинова»: натягнутий лук зі стрілою (пресвітерій) та дві зірки (вежі-дзвіниці).
За первісним планом, розробленим кам'янецьким старостою, наступником Калиновського на каштелянській посаді і видатним архітектором Яном де Вітте у 1730 році, костел мав мати три нами. Цей план сьогодні зберігається у у Львівській бібліотеці «Оссолінеум».
Храм освятили у 1741 році під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Він дійсно має незвичайне планування. Вузький пресвітерій збудовано у формі стріли, він завершується гострою апсидою з увігнутими бічними гранями. Дві вежі на головному фасаді костелу у першому ярусі є п’ятикутними, з починаючи з другого – чотирьохкутні. На правій вежі є сонячний годинник. У крипті під костелом ховали членів родини Калиновських.
Костел належав отцям ордену домініканців-обсервантів. Залишки будівель домініканського монастиря збереглися поруч з костелом.
Монастир ліквідувала австрійська влада у квітні 1787 року. Костел став парафіяльним. Відтоді храм став парафіяльним.
У радянський період костел було зачинено і він використовувався для господарських потреб. Повернули його місцевим римо-католикам у 1992 році. Проте, через відсутність коштів вже костел довгий час стоїть в напівзруйнованому стані. Богослужіння відбуваються тут тільки на великі свята. Обслуговують його отці-бернардини з Гусятина.
Фото: Андрій Бондаренко
