Про це мало хто знав: у Тернополі режисер фільму «Міф» Іван Ясній поділився цікавими подробицями про кінострічку (фото)
1 лютого у Тернополі відбудеться показ фільму «Міф» про Василя Сліпака - оперного співака, який загинув на Сході України.
Як вже повідомляв ТЕРЕН напередодні, наш кореспондент зустрівся із Іваном Яснієм, відомим українським кінодокументалістом, автором низки популярних телевізійних проектів, режисером стрічок «Війна за свій рахунок», «Добровольці Божої чоти». Він прибув до рідного Тернополя, аби уточнити деякі організаційні моменти, що стосуються прем’єри нової кінострічки «Міф». Отож, пропонуємо продовження інтерв’ю із режисером.
Коли музика сильніша за слово…
- Безумовно, такий несподіваний хід як анімація підсилить сприйняття побаченого на екрані, напевно, як і відповідне музичне оформлення. Пам’ятаю, наскільки додали емоцій музика, фрагменти пісень у Ваших попередніх стрічках – «Війна за свій рахунок» та «Добровольчі Божої чоти», а як були розставлені музичні акценти у «Міфі»?
- Передусім, ми виходили з того, що музика має зображальний характер, нею можна багато сказати того, чого не скажеш іншим чином. Адже саме музика підсилює режисерське бачення, доповнює характер, внутрішній світ кіногероя, створює певний емоційний простір не тільки під час звучання, але й у миті, коли мелодія затихає і її вже немає. А глядач ще «за інерцією» живе побаченими кадрами і мелодією, яка щойно звучала у фільмі. Тобто, музика залишає гігантський шлейф емоційного сприйняття і тут, гадаю, дуже важливо її, так би мовити «мелодійне» насичення.
- А це, передусім, залежить від тих, хто власне, пише для кінострічки музику. Хто ж вони, творці музичної складової вашої кінострічки?
- Без перебільшення скажу, що музику для «Міфу» створили та надали одні з кращих композиторів сучасності. Серед них - Євген Гальперін, який живе у Франції. Він співпрацював із відомим французьким кінорежисером і сценаристом Люком Бессоном та американським режисером Баррі Сонненфельдом і був близьким другом Василя Сліпака. До речі, нагадаю, що саме Євген отримав престижну іспанські премію Гойї за кращий саундтрек до фільму «Єва:штучний розум», він – автор саундтреків до науково-фантастичних, дитячих фільмів, трилерів. У створенні музичного наповнення фільму також брали участь засновники сучасного мистецького фестивалю «Porto Franko» композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко, які презентують сучасну українську оперу у світі разом із формацією NOVA OPERA та Едуардом Приступою, відомим на українській сцені, як Діля.
Про соціальні мережі, «Спільнокошт» і Держкіно
- Іване, тепер кілька слів про такий важливий аспект створення будь-якого фільму, яким є його фінансова частина. На які кошти створювався «Міф»?
- Починали із Фейсбуку, соціальних мереж, де писали про те, чому я, Леонід Кантер, продюсери Катерина Мізіна та Олександром Дрізм взялися за створення цього фільму, обґрунтували кошторис стрічки. Проводили брифінги, прес-конференції, під час яких розповідали про Василя Сліпака, про майбутню кінострічку. Окрім цього, свій проект подали на розгляд громадській організації “Гараж Генг”, розробникові та регуляторові Програми «Спільнокошт».
- І що, як відгукнулася «світова павутина» на таку ідею?
- Скажу, що за два місяці, завдяки доброчинцям, ми зібрали 370 164 грн.
- І цих коштів вистачило для створення стрічки?
- Ні, звичайно. Для можливого отримання фінансування фільму ми ще подали заявку й потрапили до переліку проектів-переможців першого етапу Десятого конкурсного відбору кінопроектів, які претендують на державне фінансування. І ось, переможцем став саме наш фільм «Міф». Держкіно України надало для завершення роботи над фільмом 620 тис. грн., при загальній вартості виробництва 1 млн 577 тис. 282 грн.
Коли смерть заради когось не є марною…
- Від грошей – до відчуттів. Можливо, це дуже загальне запитання, але все-таки, що відчувалось під час більш як річної роботи над фільмом, чи були моменти певної втоми, можливо, відчаю, що не все задумане вдасться?
- Усяке бувало. Не раз доводилося просто мало не засинати за монтажним столом у студії… Але головне не це, а те, що були моменти, і на початку, і всередині фільму, коли ми іноді пробували щось змінити, але знову поверталися до початкового варіанту. Ніби хтось цього не давав нам зробити, а скеровував до того, що було задумано на початку і це згодом виявлялося найвдалішим. І це стосується зустрічей з окремими людьми. З деякими з них, нам просто ніяк не вдавалося зустрітися. І ті ж люди, пізніше нам казали, що якийсь внутрішній голос їм підказував, що не треба їм це чи інше розповідати, згадувати…. Тобто, виникав певний психологічний бар’єр, який відсівав щось зайве, і, навпаки, зникав у певні моменти роботи над фільмом.
- Ви спілкувалися із багатьма людьми, які знали Василя Сліпака і в Україні, і на передовій, і в Парижі. Що вони казали про нього, про оте, напевно, несподіване для багатьох рішення покинути, нехай і тимчасово, велику сцену і піти на війну?
- Скажу відверто, люди, які знали Василя, і з якими ми зустрічалися, казали нам, що Василь, з його слів, мав гостру потребу бути у такий час в Україні, він не міг не поїхати на фронт і зробив це усвідомлено, став бійцем-добровольцем. Дехто з його друзів казав, що він мав таке передчуття, ніби має загинути, але все одно їхав не раз туди, на війну, в Україну. Хоча багато хто його переконував не робити цього. Більше того, у Парижі, на одній із вечірок, куди був запрошений Василь, до всіх підходила екстрасенс і ніби жартома, кожному розповідала про його майбутнє. А коли підійшла до Василя, то вся зблідла і згодом, коли дізналася, що він їде на війну, сказала йому, щоб він цього не робив.
- А це правда, що пізніше, як Василь вже загинув, дехто казав, що на цю трагічну смерть вплинули його сценічні образи. Адже він виконував уривок із опери «Демон», «Реквієм», роль Смерті. А ще ж була партія Диявола у «Жанна д’Арк на вогнищі», арія Мефістофеля у «Фаусті», ота його роль, яку він найбільше любив і звідси - його позивний «Міф», як скорочення від Мефістофеля, все це теж, мовляв, спричинило трагічну загибель…
- Дійсно, були такі розмови… А його брат, Орест, розповідав нам, що коли Василь їхав на Схід, то зупинявся у нього в Києві, то був такий мовчазний, у роздумах…
- Тобто, він відчував, що з ним мало щось статися?
- Не знаю, виходить, що так. Скидалося на те, що він свідомо це все робив, даючи себе у жертву, ніби знав, що його смерть матиме певний резонанс.
- І це, в деякій мірі так і сталося.
- Так, після його загибелі навколо його імені почався певний рух – фестивалі, благодійні концерти у Франції, вулиці назвали його іменем, створили іменний Фонд, мистецький марафон провели, біля входу у Великий зал Національної музичної академії України відкрили пам’ятну дошку, яка засвідчила те, що цьому залу присвоєно ім’я Василя Сліпака. Тобто, почалася певна героїзація як його імені, так і всього, що він та його побратими робили та роблять на цій війні на Сході України. І це все для мене дуже зворушливо. Зрештою, не тільки для мене. І саме у фільмі дається відповідь на запитання: чи марною була його смерть? Бо іноді в декого виникає запитання: а задля чого він загинув, чи все це було марно, навіщо це все було? Дехто каже, що марно, і Василь, якби і надалі співав, то зробив би більше… Але кожна смерть задля когось, навіть задля ідеї, вона не є марною – це головна теза фільму.
За що ж загинув Василь Сліпак?
- Під час зйомок фільму Вам доводилося бувати на передовій, що згадуєте про такі дні?
- Так, ми їздили на передову, на зйомки, щоб відзняти ті місця, де воював Василь, де він загинув, зустрітися із його побратимами. Зрозуміло, ми попередньо домовлялися із тими, хто воював разом з ним. Один із бійців одразу ж сказав нам, що зберігає відео на мобілці, де є Василь, і готовий все нам це передати. І ось, коли ми туди приїхали, нам сказали, що цей боєць вчора загинув, цей хлопчина. Але нам дали його мобільний телефон, де були ті записи про Василя…
Ще один такий цікавий момент. Коли ми домовлялися про зустріч із братом Василя, Орестом, і в день зустрічі, коли я його побачив, то одразу ж пригадав, що бачився із ним ще у 90-х роках. Я йому тоді сприяв у виробленні виклику у Францію, де в той час мешкала моя бабуся. І я йому привіз той виклик-запрошення. Орест поїхав до Франції, взяв з собою касету із записами виступу Василя. Пізніше там, у Франції він зустрівся із відомим композитором українського походження Мар’яном Кузаном. Орест залишив йому касету із записами і, почувши голос, спів Василя, Мар’ян Кузан зробив усе, щоб його запросили на всесвітньовідомий музичний фестиваль у Клермон-Ферран. І він туди приїхав, виграв Гран-прі, йому запропонували залишитися у Франції й співати там, і він залишився, маючи прекрасну природну пам'ять, досконало вивчав французьку, знаючи, окрім неї, ще сім мов.
- Тобто, там, у Парижі для Василя Сліпака, одного із найкращих у світі оперних співаків із неповторним водночас і баритоном, і мецо-сопрано, цим насправді унікальним явищем у природі й вокальному мистецтві, були усі умови для кар’єрного професійного росту.
- Саме так, чого тільки вартує його арія «Тореадор», за виконання якої Василь отримав приз «Найкращій чоловічий виступ» на міжнародному фестивалі оперних співаків в Армеле, а роль Мефістофеля, героя опери «Фауст», овації переповнених театральних залів… Але він вибрав інший шлях. І я про це все миттєво подумав, коли зустрівся після стількох років із Орестом, що в деякій мірі, теж причетний до долі Василя Сліпака, опосередковано, через його брата, якому свого часу посприяв у запрошенні у Францію. Отакі перипетії життя… І цей випадок мене ще більше спонукав зробити у фільмі все на совість, добротно.
- Ще таке запитання. От, все, що задумувалось, використано у фільмі, чи щось залишилось, як кажуть, «за кадром»?
- Дуже багато що у фільм, тривалість якого 63 хвилини, не увійшло але, думаю, воно ще буде використано якимось чином у майбутньому. Наприклад, вагалися, чи варто було залучати до фільму батьків. Ми з ними зустрічалися, але так і не відзняли їх. Просто не хотіли їх вкотре травмувати.
А взагалі, було таке було відчуття, що абсолютно все, що ми мали дізнатися і показати, ми отримали і дізналися.
- На завершення, Іване, якщо би так узагальнити, то …про що ж фільм «Міф»?
- Передусім, фільм – це історія про любов. Бо сам Василь – красень, легінь, згусток потужної, сильної любові до всього. Він, якщо любив, то робив це безмежно, якщо кохав дівчину, то це був неймовірний порив усього серця, всієї душі, віддавав цим почуттям усього себе. І так само, це стосується України, через любов до якої він і поїхав на фронт, кажучи, що поки війна не закінчиться, він буде там і аж тоді повернеться співати. Адже Василева фраза
«Як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції» - кредо останніх років його життя. І от, ми спочатку вимальовували лінію фільму, щоб розкрити тему - чи він все це робив свідомо, йдучи на таку жертву. Але в процесі набору матеріалу, переважила інша тема - стосунки дівчини і хлопця. Взаємовідносини, які припинилися через те, що хлопець заради певного ідеалу, розриває ці стосунки, кидає свою роботу, спів, славу і йде на війну, захищаючи Україну.
І то є найголовніше, за що загинув Василь Сліпак…
Прем’єрний показ кінострічки «МІФ» у Тернополі відбудеться 1 лютого о 19:00 в Палаці Кіно, що на вулиці Івана Франка, 8
Фото автора та з фотоархіву Івана Яснія
