Прогулюючись вулицею Сагайдачного у Тернополі, ви, мабуть, неодноразово бачили натягнутий між деревами шнур з різноманітним вишиттям, за яким скромно сидить і продовжує вишивати тернополянка Тамара Борисюк. Вже більше 25 років це місце на траві збоку від катедри – постійне місце роботи і одночасно виставка робіт цієї жінки.

Розпочала вишивати пані Тамара в 14 років. Потім не вистачало часу на рукоділля, тому знову серйозно взялася за голку і нитку аж коли вийшла на пенсію. Зі своїми вишивками тернополянка відвідала чимало міжнародних виставок, про які зараз нагадують одержані дипломи, грамоти та неоціненний досвід.



25 років на одному місці, отут, під деревом поблизу Архикатедри, в самому серці Тернополя. Попри свій солідний вік, Тамара Григорівна не полишає улюблену справу і вишиває сорочку з тризубами. Каже, що є замовлення навіть з Франції та Італії, але вік не дає можливості швидко виконувати їх. «Зараз багато вишиванок вишитих машинним способом, але вони не мають такої цінності і вигляду, як вишиті руками. Бо в сорочку чи рушник треба вкласти частину себе, частину своєї сили і душі. Тому й коштують відповідно», - ділиться з «Тереном» пані Тамара. На запитання, чи купують у неї вироби, відповідає, що вся справа в цінах: «Якби булим пенсії і зарплати більшими, то і купували би більше. А в нас, чомусь, вважають, що вишиванка за 1200 гривень – дорого. Ні, заплатити прожитковий мінімум за вишиванку – це недорого, бо тільки той, хто знає всі тонкощі такої роботи, знає її справжню цінність».

Вишиває тернополянка і сучасні сорочки, і за старовинними зразками. У своєму творчому доробку пані Тамара має вишиті сорочки з всіх районів Тернопілля різного періоду. Найбільшою цінністю вважає зразки з Кременеччини та Чортківщини 19 століття.  До підбору кольорів для вишивки жінка підходить серйозно: намагається дотримуватися тієї кольорової гами, яка здавна була притаманна галицьким вишивкам, а це поєднання 7 кольорів райдуги і обов’язково фіолетовий колір.

Також Тамара Григорівна вишиває і серветки, рушники, зокрема лиштвою – вишивання шовком. Особливу увагу пані Тамара звертає на вишиті весільні рушники. Майстриня каже, що кожен символ, кожен візерунок на такому рушнику має своє значення і силу. Обов’язково на рушнику має бути орнамент і біла частина тканини, яка і символізує Боже благословення на шлюб, а не написи «на щастя-долю».

Тамара Борисюк поділилася своїм сумом: «Українська народна вишивка цінується у всьому світі. Прикро, що ми, українці, почали забувати про її цінність і нехтуємо народною спадщиною, яка пов’язує нас з минулим».

Соломія ШАЛАЙ