Чому православні не святкують Різдво разом із християнами західного обряду? Який глибинний зміст несе у собі день Різдва Господнього? Про це і не тільки «Терен» розпитав у митрофорного протоієрея, священика Української православної церкви Київського патріархату Євгена Заплетнюка.

Нагадаємо, 6 січня християни східного обряду – греко-католики і православні ходи до храму, молилися, а згодом збиралися у родинному колі, аби разом відзначити Святвечір. А сьогодні, 7 січня, вони святкують Різдво Христове за юліанським календарем.

«Люди змін нібито і хочуть, проте до них не готові»

- Отче Євгене, чому православні не хочуть святкувати Різдво одночасно із християнами західного обряду?

- Насправді, більшість православних церков світу дотримуються святкування Різдва перед Новим роком. Просто ми здебільшого оперуємо Юліанським і Григоріанськими календарями, проте є ще і Новоюліанський календар, який прийняла Вселенська патріархія.

Але перш ніж сказати про це, я мав згадати, що вже було кілька спроб запровадити у нас перехід на інший календар. Однак люди не приймали цього, напривеликий жаль. Частина вірян принципово ходила на свята до храму за старим календарем. Адже у нас більшість речей пов’язані із традиціями. Тобто українці часто самі не розуміють, чому вони так чинять, але все одно роблять, бо їм так говорили бабусі-дідусі. От і виходить: люди змін нібито і хочуть, проте одночасно до них не готові.

Звичайно, було б дуже добре, якби ми всі святкували в один день. Адже нинішня традиція роз’єднує християнський світ. А він і так опинився перед серйозними загрозами.

- Як ставитеся до пропозиції Папи Римського усім християнам святкувати Пасху одночасно? Чи можливо домовитися?

- Насправді, набагато важче домовитися про одночасне святкування Пасхи, ніж Різдва. Адже народження Ісуса ми відзначаємо, насправді, того ж таки 25 грудня, але за старим календарем. Тому воно і припадає на 7 січня.

Натомість Пасху ми дійсно святкуємо в різний час. І різниця є чисто догматичною. Через це буде набагато складніше домовитися. Бо від цього залежатиме визнання, наскільки ми самі є християнами і дотримуємося канонів того Першого Вселенського собору, який своїм рішенням постановив, коли саме слід святкувати день Великодня. Тож, якщо католицька церква відмовиться від «плаваючої» дати дня святкування Пасхи, то ми залюбки будемо святкувати із ними в один день…

«Від того, що ми чинимо сьогодні, залежить наше майбутнє»

- А що з нагоди Різдва та у саме свято має робити добрий християнин? Як правильно святкувати?

- Колись був такий видатний філософ – Володимир Соловйов. Він писав, що у християнстві найважливіше – сам Христос. Тож і при святі Різдва ми маємо нагоду пригадати: для чого він прийшов, чому він це зробив, яке значення ця подія має для кожного з нас? Тому ми всі маємо змогу згадати, що ми є християни, що під час хрещення – відрікалися від Сатани. Разом із тим, ми повинні закликати у своє серце Христа, адже Він повинен би був у нас вселитися і нас преобразити. Саме тому до Різдва треба належно готуватися.

По-перше, постом, який триває 40 днів. По-друге, участю у Божественній літургії – найважливішому Богослужінні. По-третє, участю у Святих Таїнствах: сповіді, якщо потрібно, і причасті, або євхаристії. Власне, це – найважливіша річ, яка може бути у нашому земному житті. Людина, яка себе цим обділяє, вона, можна сказати, робить собі шкоду. Адже через причастя Господь дозволяє нам стати причасниками, тобто мати частку в Бозі. Нам справді потрібно цінувати, що в цей час Бог йде на зустріч людині, аби піднести її до Себе. А нам залишається лише вийти назустріч Богові, подякувати Йому і прийняти цей дарунок.

- Як пояснити нецерковним людям, які ходять у храм на свята тільки, аби щось освятити, навіщо на Різдво йти до храму?

- Ось це – напевно, найскладніший обов’язок священика. Знаєте, що робить священик? Він вчить людей, як їм потрібно жити. А люди цього зазвичай не люблять. Більше того, чекають, що їм будуть щось давати, навіть у храмі Божому. Як пояснити дитині, що їй треба йти до школи і вчитися? Як пояснити людині, що середньої освіти сьогодні недостатньо, а треба здобувати вищу? Як пояснити людині, що не варто вести лише біологічне існування, а стати повноцінною?

На жаль, люди починають розуміти, що їм потрібно змінюватися, тільки перейшовши цілу низку скорбот, випробовувань, які посилає Господь або завдає Диявол, для того, щоб нас випробувати. Як на мене, до думки, бажання стати кращими люди повинні прийти самі, без примусу. Стати кращими чи ні – це наш вибір! Слід розуміти: від того, що ми чинимо сьогодні, залежить наше майбутнє.

«Для багатьох ця подія є лише нагодою напитися»

- Деякі вчені стверджують, що насправді день народження Христа невідомий. То чи правильно ми робимо, що святкуємо його сьогодні, 7 січня?

- Дійсно, ми сьогодні не можемо сказати конкретно, коли відбулася історична подія – народження Ісуса. Причому, за висновками науковців, святкування Різдва саме в цей день було зумовлене тим, що християни замінили святкування народження язичницького Бога Сонця на відзначення свого Богосонця. Адже він є дійсно світлом правди у нашому житті. Дату ж призначили лише для зручності і для того, аби християни не розгублювалися, а мали чіткий орієнтир.

Втім, не так уже й важливо, в яку саме годину і який день народився Христос. Набагато важливіше розуміти, що Спаситель прийшов у наш світ. І ця історична особа мала вплив на всю долю людства. На жаль, для багатьох ця подія є лише зайвою нагодою зібратися за столом і напитися. І це – наша велика трагедія.

- Дуже часто ми, українці, схильні критикувати Захід за «бездуховність», виставляючи себе, як дуже ревних віруючих…

- Насправді, людина, яка була на Заході, відразу могла помітити, що всі ті розмови про «бездуховність» суттєво перебільшені. Насправді, віра люди чи її духовність або бездуховність можна оцінити за речами, які не мають прямого стосунку до питань Церкви. Кількість пандусів, турбота про інвалідів і літніх людей, турбота про здоров’я нації взагалі, про науку, про освіту… Усе це свідчить, наскільки людина поважає себе, людську гідність, поважає власні стосунки з Богом.

То, що у нас на кожному кроці церкви – це добре. Я як священик підтримую цю ініціативу, бо, якщо в тому місці не збудують храм, то завтра там зведуть черговий бар. Але треба розуміти, що не завжди кількість переходить в якість. Тому я обстоюю думку перетворення храму на своєрідний освітньо-культурний центр. Де можна було б не лише послухати Службу Божу, а й Багато чого навчитися. Зрештою, навіть подружитися, підтримати один одного. Адже часто ми стоїмо у храмі поруч із іншими людьми, своїми сусідами, але навіть не знаємо, хто вони, які мають потреби. А може, ми могли б із легкістю їм допомогти у скруті?

- У продовження теми: лише вчора була Свята вечеря. А чи дійсно так важливо готувати 12 традиційних пісних страв?

- Повторюю, правильне святкування полягає зовсім не в тому, що ми всі разом збираємося і приймаємо у дуже великих кількостях смачну їжу…

У певному сенсі кожен із нас повинен стати аскетом. Це слово дуже схоже до слова «атлет». Вони навіть грецькою, видається, однаково пишуться. Кожен аскет повинен щодня працювати над своєю душею, як кожен атлет – над своїм тілом. Правда полягає в тому, що кожен наш вчинок залишається з нами і йде разом із нами у вічність. Ось це – дійсно важливо, а не кількість страв на столі…

- Які побажання маєте для читачів "Терену"?

- Бажаю усім зрозуміти, що, якщо людина залишається на місці, не розвивається, то вона деградує. Ми всі повинні від одного свята до іншого ставати кращими. Гріх не лише тоді, коли ти не постиш, а й тоді, коли ти переходиш дорогу на «червоне», коли кидаєш папірець повз урну. Тому це чудово, що ми маємо можливість хоча б декілька днів подумати про вічні цінності і не забувати, що Різдво це – не тільки ялинка і запах мандарин. Різдво – це можливість змінювати себе і робити добрі справи тим людям, які нас оточують!

Віра ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото із відкритих джерел

Довідка. Євген Заплетнюк - уродженець Микулинців, що на Тернопільщині. Кандидат богослов’я (із 2008 року), Член спілки християнських письменників України (із 2011 року). Відомий український місіонер і церковний діяч. Автор численних публікацій у релігійних і світських виданнях. Після закінчення Київської Духовної Академії та аспірантури працював викладачем київських духовних шкіл, був редактором всеукраїнського двотижневика «Голос Православ'я». Із 2012 року Євген Заплетнюк - засновник і ведучий Тернопільського богословського клубу, а також - засновник і головний редактор Християнського авторського порталу.