Розмова з художником (фото)
Велика пам’ять маленьких екслібрисів.
— Я сільський хлопець, — каже посміхаючись Ярослав Омелян. — Сільські діти виростають та живуть разом із природою. В дитинстві приглядався до всього: мишки, жучка, знав кожну квітку.
Я в робітні митця — зі всіх стін дивляться його роботи, у шафах стоять книжки. Тут, у цьому затишному світі, що наповнений красою, легко й невимушено розмовляється, хоча мова йде про нелегке: життя не раз випробовувало співрозмовника. Нині Ярослав Омелян — Заслужений художник України, учасник багатьох обласних, регіональних, всеукраїнських, міжнародних виставок, переможець Всеукраїнського конкурсу екслібрисів ім. Братів Богдана та Левка Лепких, делегат І і II з’їздів Народного руху в Києві.
Але для того, щоб дійти до визнання, щоб творити вільно й так, як підказує серце, треба було багато подолати…
Народився Ярослав Омелян 1 січня 1929 року в селі Мшана Городоцького району Львівської області в сім’ї небагатих господарів, свідомих патріотів Максима Омеляна і Марії Лань. Художник із залюбленням розповідає про дитячу пору, про те, як спостерігав за жайворонками та розкрив їх «таємницю», як ловив рибу, як уважно розглядав усе навколо. «Те, що бачив і полюбив у дитинстві, в пам’яті – назавжди», — каже Ярослав Омелян.
Чи не тому, що захоплювався природою, що полонила її краса, вирішив пов’язати життя з художньою творчістю. Навчався у Львівському училищі, потім – інституті прикладного мистецтва. Але не довчився.
— Був тоді другокурсником інституту. Приїхав до мами на гостину. Тато тоді вже відбував покарання — його позбавили волі на сім років. Зранку по маму прийшли — вона була у списках на виселення, я — ні, але забрали нас разом, — пригадує Ярослав Максимович. — Проте щасливий, що приїхав саме тоді, бо старенька мама без мене в Сибіру не вижила б. Умови були нелюдські, треба було важко працювати. Я шоферував і, відбуваючи в кожен рейс, ніколи не був певен, чи повернуся. З мамою відбули в Якутії дев’ять років.
Відтак повернулися в Україну. Пережите вплинуло на митця.
— Людина, котра пройшла тюрми й табори, цінує час. Вона старається зберегти пам’ять про інших, — каже художник. — Наш народ дуже постраждав, адже кожен сусід був ласий на нашу землю. Але ми вистояли, створили культуру високого рівня. Пишаюся тим, що я – українець.
Відтак Ярослав Максимович навчався у Львові в Українському поліграфічному інституті імені І. Федорова (нині – Українська академія друкарства) за спеціальністю «Книжкова графіка». Заборона повертатися на Львівщину пов’язала з Тернополем — із 1959 року працював тут художником-оформлювачем.
Обшир мистецької діяльності співрозмовника вражає — він створив сотні робіт в акварелі, пастелі, лінориті, монотипі, в техніці малювання тушшю і пером, олівцем. Та, мабуть, саме екслібриси принесли йому найбільшу славу. Адже не так багато митців беруться за таку складну, філігранну роботу. Книжкові знаки графіка (а їх він створив більш, ніж чотири сотні), виконані в різних техніках, експонувалися на багатьох виставках, у тому числі за кордоном.
Перший екслібрис художник присвятив тернопільському археологу та краєзнавцеві Ігорю Гереті.
— Зобразив його з іграшкою та лопаткою, бо хоч він і був кремезної статури, але зберіг дитячу щирість та чистоту, а ще так символічно показав його працю. Екслібрис Ігореві дуже сподобався, він обійняв мене та сказав: «Славцю, продовжуй ту роботу, бо в тебе непогано виходить», — пригадує співрозмовник.
Лаконічність та велемовність образу характерна риса творів Ярослава Омеляна. А ще варто додати, що в книжкових знаках графік не намагається зайвий раз зображати обличчя — про людину не гірше розкажуть символи її життя.
— Створення екслібрису тривала й клопітка робота. Їй передує підготовка: вивчаю біографію людини, заглиблююся в її світ, щоби передати риси вдачі. Коли працюю безпосередньо над малюнком, то розробляю багато ескізів, і вже з них постає остаточний варіант, — розповідає митець. — Крім того, доповнюю екслібрис розповіддю про того, кому він присвячений.
Особливої уваги заслуговують дві мініенциклопедії (у кожній по 100 творів), укладені Ярославом Максимовичем — «Екслібриси» та «Екслібриси пам’яти», які називає «збірниками доль». За ними можна вивчати історію України, починаючи із сивої давнини. Тут князі Ольга та Володимир Великий, гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, полковники Максим Кривоніс та Іван Богун, письменники Маркіян Шашкевич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олена Пчілка, співачка Соломія Крушельницька… Окрема частина робіт присвячена героям національно-визвольної боротьби, релігійним діячам. Слово варто мовити й про наших земляків, котрі увічнені Ярославом Омеляном. Значне місце серед «Екслібрисів пам’яти» займає серія, присвячена родині Лепких, – 21 книжковий знак. Крім того, на його роботах бачимо вченого Івана Пулюя, художника Івана Марчука, академіка Михайла Андрейчина, краєзнавця та письменника Богдана Мельничука й багатьох інших.
— Гадаю, важливо залишити пам’ять про видатних українців, ще раз озвучити їхні імена, уславити їхні діяння. І мені відрадно, що своєю працею я докладаюся до того, щоби слава про них жила вічно, — підсумовує Ярослав Омелян.
Голова Асоціації екслібристів України Петро Несторенко так відгукнувся про творчість Ярослава Омеляна: «В основі його праць – концепція вічності та високий патріотизм. Художник, котрий за часів чавунної доби сталінізму зазнав репресій і поневірянь, як ніхто інший має право віддати шану яскравим представникам нашого народу. Їхні образи, закарбовані в гравюрах майстра, повертаються до нас із давнього й недавнього минулого».
Анна ЗОЛОТНЮК
Фото авторки; ілюстрації – екслібриси Ярослава Омеляна
