Він уже був готовий емігрувати, але побачив студентів на Євромайдані і… вирішив продовжувати творити в Україні і про Україну. Мова – про Павла Ар’є, одну із найвідоміших п’єс якого нещодавно поставили у Тернопільському академічному драматичному театрі ім. Т.Шевченка.

Нагадаємо, прем’єру героїчної трагікомедії «Слава героям» Павла Ар’є актори нашого драмтеатру готували спеціально до відкриття XIV Всеукраїнського фестивалю «Тернопільські театральні вечори. Дебют». І показали її 17 вересня. Ще одну трагікомедію цього ж автора – «Баба Пріся» тернополяни побачили у виконанні акторів Львівського драматичного театр ім. Лесі Українки 18 вересня. Додамо, фестиваль триватиме до 25 вересня включно (читайте про це ТУТ і ТУТ – прим.).

vystava4

«У цьому є частина вигадки, звісно»

Петро Ар'є задоволений роботою тернопільських акторів (чит. ТУТ – прим.). Нагадаємо, на прохання режисера-постановника він навіть дописав сюжети зі снами і постатями Гітлера і Сталіна.

- Я написав цю п’єсу ще до подій на Майдані, але коли влада вже добряче натиснула людям на горло, - розповідає Павло Ар’є. - Ті слова, які у розпачі кричить медсестра Ганя – «Нехай буде війна, нехай ллється кров…». Навіть не знаю, як я міг таке написати. Я не думав, що вони так скоро справдяться. Якби я писав цю п’єсу зараз, то не вживав би таких слів. Війна – це жах, і я, як і всі, хочу, щоб вона завершилася, а Україна вийшла переможцем – у всіх сенсах.

Петро Ар'є розповів, що його надихнуло на сюжет: він випадково опинився у такому госпіталі і побачив дві різних групи ветеранів. Медперсонал пояснив, хто це і чому їх кладуть у різні палати. От автору і захотілося спробувати уявити: що ж буде, якщо покласти їх разом?

- У цьому є вигадка, звісно, - каже він. – Але згодом я почав збирати матеріал. Так усе і вийшло. Тепер бачимо результат.

Світогляд і бачення свого покоління автор вклав в образ Гані. Мовляв, саме їй – жити далі у цій країні. Не дивно, що вона каже: «Ми дорослі, ми воїни, ми готові боротися за своє майбутнє, за своє щастя…».

«Я мрію сам режисером фільму «Слава героям» стати»

- Як, на вашу думку, ваш дідусь би сприйняв цю п’єсу?

- Не знаю… Мій дідусь загинув під час Другої світової під Тирасполем. Він воював у лавах Радянської армії. Насправді, я часто згадую про нього. Але – що він сказав би, не уявляю…

- Чи планується «Слава героям» до екранізації? Адже стрічку на іншу вашу п’єсу «Баба Пріся» вже відзняли…

- У мене є задум, як це зробити. Я навіть мрію сам режисером стати. Але треба шукати можливості це реалізувати. Мрія є, і вона – непогана…

- «Бабу Прісю» у Москві ставив сам Роман Віктюк. А чи можна туди везти і «Славу героям»? Чи готова їхня публіка до такого?

- Там ситуація – божевільна. Вони навіть на таку тему реагують вороже. Це їх просто бісить. Звісно, я радо повіз би цю п’єсу і позлив би всіх… Але не думаю, що це зараз реально.

arie

- Чого нового чекати? Яка тема зачепила вас останнім часом?

- Я зараз дуже серйозно працюю над однією річчю. Тема така: як Голодомор відгукується у нас, теперішніх. У мене обидві бабусі пережили це жахіття. Одна – із Кривого Рогу, інша – із Запоріжжя. Причому в цієї бабусі із 12-ти дітей вижили лише двоє. Померли під час Голодомору і її батьки.

І хоча я довго не знав про цю трагедію, але вона у родині відчувається. Ти розумієш, що ця травма нікуди не щезла, вона передається на генетичному рівні… Тому і хочеться мені саме там пошукати.

«Дай Боже, нам перемогти у цій війні»

- Дуже мало відомо про ваше особисте життя. Ви такий таємничий…

- (Сміється) Мене у Тернополі вже другий раз про це запитують… Напевно, це тому, що у вас таке місто. Я дуже люблю маленькі міста. Маленькі, але європейські, сучасні. Місто дуже чисте. Я бачив на вулицях багато молодих людей. Вони – щасливі. Це – надихає. І головне – будь-яка подія у такому містечку має резонанс. Вона завжди залишає слід. У Києві це точно загубиться, а тут - ні… Ось тому я вважаю, що саме із таких міст починаються справжні зміни.

- А не заважає вам така зайнятість. Ви – дуже затребуваний драматург…

- Я тішуся з того, я не маю із цим проблем. Наприклад, у Тернополі «Слава героям» - це вже четверта постановка в Україні. «Баба Пріся» йде одночасно в кількох театрах. За кордоном мої п’єси також ставлять.

- А в Тернополі ще щось плануєте ставити?

- Ну, це питання не до мене. Я до співпраці відкритий завжди. Побачимо…

zhyla_arye

- Ви не боїтеся торкатися гострих тем. Чи плануєте написати щось про війну на сході?

- Власне, ця тема у моїх творах вже є. Навіть є у «Бабі Прісі», у «Славі героїв». Напряму про це говорити зараз – я не готовий. Надто жива ще ця рана. Думаю, про велике треба говорити через маленьке. Можливо, як варіант – зробити документальну виставу. Чи щось інше запропонувати… Не хочеться, аби у творі з’явився пафос несправжності.

Дай Боже, нам перемогти у цій війні. Щоб вона закінчилася. Щоб ніхто не помирав…

«У якийсь момент я вже був готовий емігрувати»

- Чи намагаєтеся донести Україну через театр за кордоном? Адже ви там і жили, і працювали…

- Так, зараз я – переважно у Львові (посміхається). Знаєте, тривалий час темою України там ніхто не цікавився. Проте через останні події європейці хочуть зрозуміти, що у нас насправді відбувається. Там дійсно – дуже багато російської пропаганди. Тому мене часом прямо просять: «Розкажіть про ваші революції, війни». З одного боку, шкода, що вони дізнаються про нас саме через таке. Але з іншого – ми ж можемо розповісти і про інше. Наприклад, «Баба Пріся» йде у Магдебурзькому державному театрі.

У Європі нарешті зрозуміли, що український театр – це не російський. Він самобутній і цікавий! Контакт відбувається… Лише кілька днів тому я підписав новий контракт із Магдебурзьким театром. Вони замовили мені п’єсу. Українську тему, звісно.

arye

- Чи буде якесь продовження у «Слави героїв»? Адже обидва головні герої померли, але символ майбутнього – Ганя залишилася…

- Знаєте, ми про це навіть думали із акторами: «А що ж буде з Ганею? Куди вона піде?». Насправді – питання відкрите. Вона бореться, щоб не крали, але кладе дорогий препарат собі у кишеню. Тобто перед нею – вибір. Ганя – символ мого покоління, може, трішки молодших українців. Нас не слухали. Старші «ватники» і «вишиватники» прагнули вирішувати нашу долю. А жити у цій країні кому?

Насправді, у якийсь момент я вже був готовий емігрувати. Але почалися оці події на Майдані. Я побачив студентів. І вирішив, що потрібен тут…

Фото і відео автора, а також із відкритих джерел і зі сторінки В’ячеслава Жили у «Фейсбук»

Довідка. Павло Ар’є – знаний молодий український драматург і режисер, художник-концептуаліст. Народився і виріс у Львові. Нині живе у Львові і Берліні. Грав в «Російському експериментальному театрі» Інституту славістики при Університеті Кельна. Перші п’єси: «Десять засобів самогубства», «Революція, кохання, смерть і сновидіння», «Ікона», «Stolz» (нім. мовою), «Експеримент», «Кольори», «Людина в підвішеному стані». З 2010 року світ побачили: «ТУ ТІ ТУ ТУ ТУ», «Слава Героям», «На початку і наприкінці часів» («Баба Пріся»),«Вівця» і «Десь на місяці». У 2010 р. п’єса «Експеримент» увійшла в преміальний список найбільшої європейської театральної Бієнале «New Plays From Europe» у Вісбадені (Німеччина). Павло Ар’є - переможець конкурсів: «Коронація слова-2011»; на участь у міжнародній програмі співпраці British Council Ukraine і театру Royal Court (Лондон). У 2013 р. отримав відзнаку Київського національного університету за найкращу історичну п’єсу. Був обраний представником від Східної Європи на Міжнародний форум фестивалю «Berlin Theatertreffen-2013». Стипендіат «Goethe-Institut».