Сьогодні о 14-й годині 27 хвилин в селі Москалівка Лановецького району планують розпочати вшанування 80-річчя славетного земляка – народного художника України Івана Марчука.

- Дівчата, а де швабра?

- Та заберіть ці відра у бік, неможливо пройти!

- Мефодіївни не бачили? Треба вже штори прасувати, а то вечоріє!

- Гукніть Володьку, нехай принесе драбину і парту під колонки!

- Не забудьте музей прибрати! Там завтра маса людей буде! …Безперевні діалоги, біганина і гучні оклики. У сільській школі в Москалівці – атмосфера цейтноту. Напередодні триває генеральне прибирання та ретельна підготовка до завтрашньої події, Та що там події, це не просто подія, це апофеоз загальномоскалівського свята. І свята не тільки для Москалівни, але й для всього району й області. У село їде сам Іван Марчук! Для когось він - пан Іван, для інших - Іван Степанович / до речі, Маестро не любить, коли так до нього так звертаються /, або ж - просто Степанович, чи Іван, зрештою, навіть - Івась. Адже є ще в селі його ровесники, які і колись, і тепер зверталися та звертаються до славетного нині односельчанина саме так.

А тим часом, школа - як вулик. Парадний вхід зачинено. Підлога пофарбована, але хтось залишив на ній сліди, без цього ніяк. Надворі періщить дощ і в коридорі, де «чорний вхід» - вже мокро. Купа зсунутих стільців, під ногами проводи, продовжувачі. На першому поверсі в одному із класів вчительки прасують величезні штори, там же на столі – стоїть коровай, мабуть, для головного гостя. Два молодики ледве втискаються у напіврозчинені двері актового залу, де буде дефіляда. У їхніх руках - металеві рейки і решітки. Кажуть, що монтуватимуть фотовиставку про Івана Марчука. - Ледве доїхали, - розповідає водій Андрій. «Таврія» поламалась, сіли у «Жигулі». А тільки виїхали, біля «Оріону» «здох» акумулятор. Дали «прикурити» з іншого акумулятора добрі водії, ледве завели машину із майже двадцятьма великими, у рамках фотопотретами Івана Марчука. Але то вже нанервувалися, , воно дійсно, п’ятниця, та ще й 13-те! Та доїхали якось.

У зал майже вбігає директор школи Юрій Поплавський. Господарське директорське око здалеку помічає якийсь недолік і він показує комусь рукою у дальній куточок залу, котрий є одночасно і актовим, і спортзалом, у залежності від потреби. Бачу тут серед юрби людей, голову районної ради Руслану Кушнір. Одразу видно, одягнулася до роботи – приталені джинси не заважають їй нагнутися, підібрати якійсь рулони паперу. Каже, що приїхала разом із чоловіком Ігорем, вчителем Ванжулівської школи, бо треба допомогти все підготувати до завтрашньої події. Вітаюсь із Галиною Мефодіївною Поплавською. Вона – дружина директора школи і, одночасно, вчитель-методист, завідуюча шкільним музеєм Івана Марчука та організатор усіх імпрез, що стосуються відзначення ювілейних та інших знаменних дат у житті художника. Прошу вділити кілька хвилин і розповісти про подію, що буде тут у суботу.

- Коли побачимо, що вже приїхав Івана Марчук, увімкнемо «Козацький марш». Вийдемо назустріч. Дівчата дадуть коровай, запросимо всіх у школу. Поведемо екскурсію в музей, щоб гості, усі, хто приїде сюди, зрозуміли, де витоки творчості геніального художника. Розповімо, що вплинуло на його розвиток і на обрання того шляху, на який він став. А тоді підемо до залу, послухаємо ювіляра, переглянемо слайди про його творчість, будуть виступи гостей. Обіцяла приїхати й дочка Івана Марчука – Богдана Півненко, то й вона щось обов’язково зіграє на скрипці. Узагалі, не хочемо дуже все за організовувати, думаємо, що вийде така тепла, домашня зустріч, після якої дорослих запросимо на невеличкий фуршет, а на дітей чекатимуть гостинці в одномц із класів, - каже Галина Мефодіївна Поплавська. У клас, де розмовляємо, заглядає голівка педагога. Вчителька ойкає, просить вибачення і швиденько зачиняє двері. Галина Мефодіївна каже, що вже буде йти, бо видно, що її там, у залі чекають. Дякую за розмову, прощаюсь і тихесенько виходжу зі школи, аби не заважати колективу та голові районної ради з чоловіком готуватись до події року.

Далі дощ... Жінки-педагоги із відер виливають під липу брудну воду після вимитої підлоги. Москалівка. П’ятниця, 13 травня,сьома година вечора. До приїзду Івана Марчука в село залишилося 19 годин і, за прогнозами, ще десь хвилин з 27. Як воно було після того, як для Москалівки наступить час «Ч», розповімо у неділю, на сайті «ТЕРЕНу».

Орест САРМАТСЬКИЙ

Фото автора