Що наробили 4 постріли, що пролунали на Тернопільщині майже 110 років тому?
У квітні 1908 року уродженець Тернопільщини, український соціаліст-революціонер Мирослав Січинський застрелив галицького намісника Анджея Потоцького.
Мирослав Миколайович Січинський – народився в 1887 році, на Тернопільщині, український соціаліст-революціонер, організував вдалий замах на галицького намісника Анджея Потоцького, якого чотирма пострілами вбив у відповідь на утиски українського населення Галичини та репресії влади, пишуть ЗМІ.
Лідер Української партії соціалістів-революціонерів Микита Шаповал згодом так напише про цю подію: «12 квітня 1908 року назавжди записане в історію України як початок сучасної української революції. Початок великої боротьби, що вимагає жертв. Вже давно визнано цінність лише тих ідеалів, во ім’я яких приносяться жертви життям. Героєм дня 12 квітня виступив молодий Січинський, поставивши свою голову на чергу жертовності во ім’я гідності і свободи свого народу.
Ім’я Січинського належить до ряду тих, що щось починали в українському житті нове, відкривали нову сторінку відродження народу у царині думки чи дії. Котляревський – розпочав українське письменство. Шевченко – розпочав творення національності і соціальної революції. Куліш – розпочав творення інтелектуальної культури України. Драгоманов – основоположник українського соціалізму і соціальний реформатор. Грушевський – створив наукову історію України. Франко – вивів Галичину на всеукраїнський шлях. Січинський – дав гасло розпочати революцію».
Справді, ті чотири постріли з револьвера, якими студент Львівського університету Мирослав Січинський 12 днем квітня 1908 р. предметно пояснив цісарському наміснику Галичини графу Анджею Потоцькому, що поліція не має права колоти багнетами беззбройних селян, стали точкою відліку для появи нової України – Воюючої України народницького соціалізму (Січинський був переконаним соціалістом-народником), яка зійшлася у смертельному двобої зі світом графів, намісників та статусних політиків. Симптоматично, що атентат Січинського засудили всі легальні українські партії Галичини, і так само симптоматично, що його якнайрішучіше підтримали селяни (народ завжди поза Системою, тому по селах співалося «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє») та молоді радикали-драгоманівці (Дмитро Вітовський, у 1918-му – керівник Листопадового чину, організовував йому втечу з в’язниці). Помер М. Січинський в еміграції в США в 1979 році.
Фото – «ГалІнфо»
