Виставку дитячих творів, на котрих зображені чортківські будинки у стилі сецесії та їх творче осмислення «Сецесія. Дякуємо Густав» представили у міській бібліотеці Чорткова. Роботи експозиції пропонують поглянути на кам’яниці, зведені на початку минулого століття, а також поміркувати над необхідністю їхнього збереження.

Оскільки у період розбудови середмістя особливої популярності набула сецесія, тож більшість кам’яниць зведена саме у цьому стилі. Сецесію пов’язують з австрійським художником Густавом Клімтом, то його й згадали у назві виставки. Проєкт ініціювали викладач художнього відділу Чортківської музичної школи Остап Барановський разом зі своїми учнями. А для того, аби порівняти художні фантазії з реальністю, поруч робіт представили фото будівель — світлини виконав Олег Марчак.

Відрізнити будинки сецесії від зведених у інших стилях досить просто. Оздоба цієї архітектури стримана, переважають плавні рослинні лінії, ніби розтягнені, подовжені. Нерідко у мотивах трапляються локальні традиції, серед сецесійного гербарію маки, соняшники, іриси. Ще одна характерна ознака — несиметричність це стосувалося не тільки планування, а й елементів, зокрема, вікон. Крім того, для цього стилю характерне широке використання таких декоративних складових, як вітражі, майоліка, різноманітні металеві оздоби.

Директорка бібліотеки в Чорткові Ірина Брунда розповідає, що для неї було важливо надати публічності саме цій виставці з кількох причин:

— По-перше, «Сецесія. Дякуємо Густав» — це цілісний проєкт, в якому брали участь юні чортківські художники: від моменту, коли Остап Барановський  оголосив про ідею і до самого відкриття експозиції. Це процес пізнання, усвідомлення, творчого переосмислення та презентації. Це значно вагоміша праця, ніж малювати з уяви. Таким чином юні автори спричинилися до того, щоб у Чорткові частіше підіймали погляд вище другого поверху. А ще дали черговий поштовх діалогу важливості збереження сецесійної спадщини міста. А це — моя друга причина. З переходом у «зелену зону» нарешті відбулося живе спілкування, за яким ми так скучили. Не просто бідкатися в коментарях, а вдалося розпочати діалог, відкритий та непричесаний, результативний у перспективі. І це виводить на третю причину: як директорка оновленої бібліотеки, разом із усією бібліотечною родиною, я прагну залучити у ці стіни більше людей і більше життя, щоб нагадати громаді, що бібліотека — середовище, що належить не книгам, а людям, які творять нові сенси, спільноти, культуру і хороші зміни. Сподіваюся, так і буде.

Каріна Білецька із Читацького клубу бібліотеки, представниця Молодіжної ради:

— Останнім часом мене дуже сильно захопила історія та архітектура Чорткова, тому виставка «Сецесія. Дякую Густав» мене приємно вразила. У всіх картинах я бачила частинку любові та болі авторів до нашого міста. В Чорткова велика історія і кожен будинок, кожна вулиця досі пам’ятає все, що було. Художники змогли викликати різні почуття у глядачів та змусили переосмислити та сприйняти красу та історію нашого міста.

Відвідувачка виставки чортківчанка Ірина Григораш говорить, що її вразили незвичні й талановиті роботи, а крім того, вони примусили задуматись про долю архітектурних пам’яток  міста.

— Кожна картина є унікальною, де поєднується реальність, фантазія та можлива доля старовинних вуличок. Я вдячна художнику Остапу Барановському та його учням за таку ідею, яка змушує переосмислити справжні цінності й збереженню історичної пам’яті.

Детально про особливості сецесії у художньому сприйнятті та про роботу над виставкою розповідає Остап Барановський.

— Пане Остапе, пам’ятаєте той момент, коли зрозуміли, що сецесія варта окремої уваги та виставки?

— Я доволі давно усвідомив для себе той факт, що тихе руйнування архітектури нашого міста протікає на фоні майже тотальної байдужості. Ще дитиною, я мешканець «хрущовки», мав живе зацікавлення, споглядаючи старі будинки їхні незвичайні дахи з маленькими вежами, багато оздоблені орнаментами двері, округлі вікна. Зайшовши в середину такої будови можна було оцінити велич минулих часів, котра все ще залишалась в формі візерунчастих кахлів на підлозі, кованих балясин з рослинними візерунками, маскаронів на фасадах. Усе це захоплювало мою увагу. Пізніше, в зрілому віці подорожуючи різними країнами, бачив знайомі архітектурні мотиви, але там будівлі вражали охайністю і збереженістю найменших деталей. Я мав нагоду спостерігати це у Словаччині, Чехії, Німеччині. Тому проєкт, котрий мав би звернути громадську увагу на дану проблему, зрів у моїй голові доволі тривалий час.

— Сецесії у Чорткові багато. Розкажіть, який із будинків, зведених у цьому стилі, подобається вам найбільше та, звісно, поясніть чому. Бо ж є чудовий будинок біля костелу зі світловим ліхтарем, а є чимало прикметних вілл, котрі вражають ліпниною. Тобто вибір багатий...

— До улюблених мною можна віднести кілька сецесійних будівель. Це одна з віл по вулиці Михайла Росляка, інший маленький «замок» із красивою вежею і закрученими сходами до тераси є на вулиці Зеленій. Ну і, безперечно, вілла видатного діяча початку минулого століття — Антіна Горбачевського.

— Як ви бачите цю тему як педагог — що дає дітям комплексний підхід до вивчення образотворчого мистецтва через запізнання з архітектурою міста? Знаю, що перед тим, як братися за роботу, ви провели для них екскурсію.

— Таких екскурсій було кілька. Також завданням для дітей було знайти будинки сецесійного стилю та зробити декілька фото, запам’ятавши місце розташування.

Такий живий спосіб вивчення архітектурного стилю власного міста неминуче тягне за собою екскурс в історію, аби дізнатися більше; загострює та фокусує проблему збереження архітектурної спадщини, спонукає рефлексувати та шукати способів розв’язання цієї проблеми. Нехай навіть це вирішення за неможливістю діяти зараз відтермінується до часів їхньої зрілості. Врешті це і культурологічна просвіта. Люди на якомусь елементарному рівні мають орієнтуватись в стилях, аби не спотворювати що існують в гармонії комплекси й ансамблі.

— Ваші учні зобразили чимало будинків, котрі є яскравими представниками сецесійного стилю. А чи були серед цих кам’яниць улюблені, котрі хотіли намалювати багато учнів?

— Дітям було надано право вибору того будинку, який їх надихає найбільше. Проблеми зарезервованих тем не існувало, оскільки один і той самий об’єкт можна було зобразити по-різному, з іншим наповненням.

— Здається, маскарони — одні з візитівок стилю загалом і чортківської сецесії зокрема.

— Маскарони є одним з декоративних деталей оздоби сецесійного стилю, але не єдиним. Будинки багатих промисловців у Львові, чи Чернівцях, були оздоблені багатьма елементами. Часто це були рослинні мотиви, або деталі, що розповідали про те, чим займається власника, або спілки. Наприклад на будинку мисливської спілки можна було бачити барельєфи та ліпнину в формі тварин, на приміщенні, де розташовувалися суди — барельєфи зі стилізованими Фемідами й тому подібне. Декоративні елементи часто зображали характерні флористичні елементи певної місцевості.

Маскарони на фронтонах чортківських будівель майже всі в критично-занедбаному стані. Це тому вони плачуть на картинах дітей. Ці маскарони з німим докором проводжають усіх нас, тих, хто звик і більше не звертає уваги на все це...

Анна Золотнюк

Фото Ірини Брунди, Ореста Лижечки та Олександра Степаненка