Для чого слухати простір, де мешкаєш? Що можуть розповісти звукові ландшафти міста? Які спільності звучання українського та німецького містечка?

Про це та інше я поговорила із саундартистом і письменником Назарієм Занозом. Він мешкає у Теребовлі і це місто — один із головних об’єктів його досліджень. Його він фотографує, описує (зокрема, у «Книзі дивностей»), а ще експериментує із його звучанням. Розповідає, що коли півтора року тому потрапив на воркшоп «Місто на слух» української саундартистки Анни Хвиль, то «усвідомив, чого саме не вистачало для кращого розуміння простору — голосу самого міста. Себто можливости, аби простір говорив сам». Інструментом, аби показати голос міста, став саундскейп. Назарій спершу записує звуки, відтак компонує їх, створюючи звукові ландшафти.

— Сподобалися слова засновника концепту звукового ландшафту Мюррея Шафера: «When you listen carefully to the soundscape it becomes quite miraculous». Розкажи про точки в Теребовлі, вслухаючись у які, можна отримати оті дивовижі, і де звук то не просто звук, а щось більше.

— Через шумну трасу з цим в Теребовлі трохи погано, бо звуки машин навіть вночі глушать цікаві ефекти. Наприклад, ще кілька років тому, коли рух не був аж настільки інтенсивним, куди цікавіше було сидіти пізньої пори під аркою віадука (а їх, таких акустичних точки, є дві чи три) й слухати, як звуки ночі множаться всередині, відлунюючи від каміння: всі ці пугикання сов, дзюркіт потоку, писк лиликів, шурхіт трав, стукіт вантажних потягів.

Цікаві ефекти трапляються в закинутому будинку культури, особливо під час чи після зливи, коли там зачинаються внутрішні дощі, що перемішуються зі звуками битого скла, шутру й піску під ногами, розмовами випадкових скитальників і шурхотом дерев, що виросли на даху. Правда не раджу вибиратися туди на аудіосесії, бо стан будинку жахливий, тому й звучання його, наче вітри дають концерт кістяками покійника.

— Цікаво почути про проєкт, котрий втілював на стипендію від Meet up: Deutsch-Ukrainische Jugendbegegnungen Німецько-Українські зустрічі. Там ти поєднав саундскейпи рідної Теребовлі та німецького Ратцебурґа. Що тобі відкрилося, коли робив це порівняння? І взагалі — у чому його суть?

— Задум полягав у тому, аби знайти місто в Німеччині, яке за певними параметрами нагадуватиме Теребовлю. За такі обрав кількість населення й приблизний час від першої згадки, себто це два історичних малих міста без якоїсь потужної промисловости. І далі мені йшлося про те, чи впливатиме якось рівень розвитку міста й країни на його звучання й чи це матиме вплив на створення звукового ландшафту.

Проте свої корективи внесла пандемія й мені довелося втілювати цей проєкт вдома та просити мешканців та мешканок Ратцебурґа, аби вони записали те, що вважають важливим у своїм місті. Тому порівняння тою мірою, в якій мені би хотілося зробити, здійснити не вдалося. Але експеримент вийшов цікавим. Тепер хочу щось подібне зробити в Теребовлі, аби наші міщани записали ті звуки, котрі близькі їм чи вважають такими, що сильно впливають на аудіообраз міста. Заодно цікаво буде дізнатися, з яким звуком теребовлянці асоціюють для себе рідний бурґ.

152515751_3747269468655330_1898312085662290747_o

— До речі, я правильно розумію, що багато звуків — твої, тобто звуки кроків по воді, кроків по шерхлій поверхні… Як то — бути частиною звукового ландшафту?

— Часом це мої кроки, часом випадкових перехожих чи того/тих, хто складає мені компанію. Але до подібного вдаюся лише в тих випадках, коли вважаю цю акустичну присутність виправданою та потрібною в матеріалі. Якщо це доводиться робити, то намагаюся бути природною частиною ландшафту, не виділятися з нього. Хоча, може, в тих просторах, де є чужим, варто було би підкреслювати свою іншорідність, проте не хочеться акцентувати на собі увагу, бо то вже йтиметься більше про мене, ніж про локації, з якими працюю. Мені ж йдеться про те, аби зоставатися медіумом, котрий транслює почуте й відчуте. Але автор все одно є частиною готового саундскейпу, бо це ж історія про суб’єктивне сприйняття, ти не можеш повністю відособитися від своєї редакторської роботи з аудіо, бо пропускаєш це все через себе, тому не тільки сам вписуєшся в ландшафт, але й в тобі зостається щось від нього.

— І наостанок. Як ти тепер дбаєш про свій звуковий слід?

— Я б не сказав, що якось більше почав дбати про звуковий слід, окрім того, що написав вище. Як інтроверт, завше стараюся поважати чужий аудіопростір і не слухати гучно музику, коли комусь може заважати. Й відповідно, хотілося би чогось подібного від оточуючих.

Якщо ж брати трохи метафоричніше, то хочеться зоставляти по собі якісь саундскейпи та музичні композиції, котрі провокуватимуть інших, якщо не на створення своїх уявних ландшафтів чи відтворення існуючих, то хоча б на повагу й зацікавлення простором в якому живуть чи куди приїжджають.

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото Михайла КУЛІШОВА