«Сонечко любові» засяяло у Тернополі посеред осені (фоторепортаж)
Дитяча хорова школа «Зоринка» розпочала новий навчальний рік
У загальноосвітніх школах перший дзвоник залунав ще 1 вересня, а в цьому навчальному закладі заняття традиційно розпочинаються пізніше. А новий етап у навчанні розпочала подія із оригінальною назвою – «Свято першої нотки», яке відкрила його ведуча – Олена Лайко. Звертаючись до присутніх – вихованців школи, дітей, які перший раз переступили поріг цього навчального закладу, їхніх батьків, колишніх випускників, вона наголосила на тому, що цей рік у житті навчального закладу – особливий. Тому, що саме з цього року школа носитиме почесне звання – імені Ізидора Доскоча. Це – знак шани пам’яті засновника Народної хорової капели «Зоринка» та хорової школи із цією ж назвою про незмінного її директора, який впродовж понад три десятиліття плекав, любив, беріг своє дітище, свою улюблену «Зоринку». Його талант і величезна самовідданість стали тією генеруючою силою, завдяки якій «Зоринка» творить справжнє високе мистецтво.
Нинішній директор хорової школи «Зоринка», заслужений працівник освіти України Анжела Доскоч, звернулася до учасників та гостей свята із проникливими словами. А розмірковувала педагог про те, що навіть у 70-х роках минулого століття кращі сини України гинули в тюрмах Сибіру, на десятки років запанували пітьма, хаос, страх… І ось, не випадково саме в ці часи, у 1980 році, волею провидіння постає дитячий хор «Зоринка» і крок за кроком, промінчик за промінчиком пише на світовому небі величне слово - Україна.
Мабуть, тоді самі «зоренята» ще не усвідомлювали своєї ролі у становленні незалежності України. Але «Зоринка» і її вихованці були предтечею цього, будували її духовний підмурівок, без якого не може існувати навіть найбагатша, наймогутніша держава. Нині, поки можновладці думають про розбудову країни, економісти - про її добробут, нам з вами випадає найважче завдання – будувати Духовну республіку – Україну. Отже, добрий початок має мати добре продовження. Тому й прагнемо, аби той духовний рівень, якого вже досягла «Зоринка»,став зразком для кожного українця. А це велика праця. Пам’ятаймо слова Івана Франка - «Праця і пісня – дві великі сили!»,- сказала Анжела Доскоч.
І ось, святкову програму відкривають наймолодші учні, ті які тільки підуть у перший клас хорової школи. Але перед цим вони упродовж року займалися у підготовчій групі, старанно готувалися, аби стати учнями такого престижного закладу. Після виконання пісні, педагоги вручили першачкам значки «Зоренят». А далі були виступи тих хористів, які тільки нещодавно розпочали свою співацьку кар’єру. А ще зі Львова приїхала на свято випускниця школи Дарина Решетуха, яка зараз вчиться у Католицькому університеті. Приїхала, аби музичним подарунком привітати «зоренят».
Тим часом ведуча імпрези нагадала, що навчання в «Зоринці» – це не лише хоровий спів, але й оволодіння різними музичними інструментами. Діти вчаться грати на скрипці, сопілці, бандурі, баяні чи акордеоні і віолончелі, ударних інструментах і, звичайно, на фортепіано. Однією з особливостей концертів у «Зоринці» є не лише хоровий спів, а й інструментальні номери. Надзвичайно подобаються публіці ансамблеві виступи, серед яких особливою сторінкою є номери у виконанні ансамблів скрипалів. А учасники хору ІІ ступеня 1 класу, які вміють співати двоголоссям, виконали пісню «Що сказало сонце». Також досить досвідчений хор ІІ ступеня 2-го класу засвідчив, як успішно працюють тут над триголоссям. Юні хористи вже мають концертний досвід, виступали навіть на сцені філармонії. Зовсім нещодавно у біографії «Зоринки» з’явився ще один хор. Його було створено до 35-річчя народної хорової капели. Це було давньою мрією Ізидора Олексійовича Доскоча. Співаки вже виступали і на сцені театру, і у філармонії, і, навіть завоювали 2-гу премію на вокальному конкурсі духовної музики «Я там, де є благословення». Це - хор батьків вихованців «Зоринки». Він – лауреат багатьох найпрестижніших міжнародних конкурсів (Австрія, Німеччина, Угорщина, Болгарія, Словаччина, Польща, Росія, Чехія), володар двох срібних та однієї бронзової медалей на Всесвітній хоровій олімпіаді в Австрії. А цього року в Тернополі він мав честь виступити в одному концерті з рок-хором із Лондону, яким керує випускниця хорової школи «Зоринка» Христина Дмитрик. Одним із творів, які вони виконували разом, став «Living on the prayer» із репертуару Джона Бонджові.
Ведуча також додала, що дитяча хорова школа «Зоринка» діє в Тернополі з 1996 року. Саме тоді її було створено на основі відомого у нашому місті хору «Зоринка», яким ще з 1980 року керував заслужений працівник освіти України маестро Ізидор Доскоч. Відтоді хор і школа стали єдиними поняттями, а Народна хорова капела «Зоринка» – її обличчям, гордістю, «візитною карткою». І твір який зазвучав - музика А. Кос-Анатольського, вірші І.Франка. «Ой ти, дівчино», завжди був один із найулюбленіших Ізидора Олексійовича. Під час святкової програми колишні учасники кандидатського хору, а відтепер вже повноправні хористи концертного колективу, виконали хорову партитуру пісні «Сонечко любові».
Почули на святі і Гімн «Зоринки».
Як же проникливо звучало того дня оте багатоголосся, западаючи у серце щирими словами. Злітали увись, наче птахи, руки диригента, раптово завмираючи у дивовижному пластичному русі. Диригувала Анжела Доскоч…. Десятки дитячих зіниць зосереджено дивились на її красиві руки-птиці, на відкрите обличчя, вуста, що чуттєво то змикалися, то розтулювалися разом із словами пісні. Її очі то плакали, то сміялися, то здивовано-широко розкривалися, то печально зоріли, вдивляючись у своїх вихованців…
А з портрета, один кут якого чорнів перетягнутою стрічкою, глядів на «зоренят», він – Ізидор Доскоч… Той, завдяки якому ось уже майже сорок років поспіль звучать у школі, та в усіх-усюдах, де виступають юні хористи й музиканти, дитячі голоси і прекрасні мелодії. Він дивився й на неї, Анжелу Доскоч, душа якої, обпалена втратою дорогої людини, долаючи біль і розпуку, у тихій невимовній печалі, чуттєво бриніла того дощового вересневого дня такою трепетно-ніжною мелодією пам’яті, підсиленою оцими чистими як слова пісні «Сонечко любові», дитячими голосами. Вони співали. І ніхто, навіть найбільш доскіпливий критик, не міг би їм закинути, що можна було б заспівати краще. О, ні. Так ніхто би не сказав. Вони – у вишиванках, білих блузочках й білосніжних сорочечках, стояли тихо і старанно співали разом із своїм директором, педагогом, однодумцем і послідовником Ізидора Доскоча. У темній, із стриманими світлими орнаментами сукні диригент була у ті миті, ніби граціозним камертоном, духовною віссю оцього єдиного багатоголосого організму, що співав в унісон разом із нею.
А потім, коли прозвучала остання нотка, усі присутні у залі в єдиному пориві встали. Ще мить – і спочатку несміливі, одинокі, а потім, все голосніші дитячі та дорослі оплески, заполонили і зал, і класи, і всі поверхи будівлі школи, перетворюючись на нестримні овації.
І це було Його і Її торжество. Торжество їхньої спільної праці заради такої миті та інших миттєвостей, які ще обов’язково будуть у наставників та юних вихованців «Зоринки». Аби чистими голосами як світлими промінчиками, світити людям на цьому білому світі, де ще звучить, омиваючи душу, як той вересневий дощик у день «Свята першої нотки» невмирущий, всеперемагаючий синтез слова і мелодії – пісня «Сонечко любові», що так тепло-яскраво засяяло у Тернополі посеред осені…
Фото автора
