![](/uploads/media/a5/c1/a5c15071009099bdaa52b917b1ef79f5_orig_thumb.jpg)
«Сонечко любові» засяяло у Тернополі посеред осені (фоторепортаж)
![заставка (Copy)](/uploads/media/yz/67/yz6754ca6fa9f1ceec032ab289a6d23f_orig.jpg)
Дитяча хорова школа «Зоринка» розпочала новий навчальний рік
У загальноосвітніх школах перший дзвоник залунав ще 1 вересня, а в цьому навчальному закладі заняття традиційно розпочинаються пізніше. А новий етап у навчанні розпочала подія із оригінальною назвою – «Свято першої нотки», яке відкрила його ведуча – Олена Лайко. Звертаючись до присутніх – вихованців школи, дітей, які перший раз переступили поріг цього навчального закладу, їхніх батьків, колишніх випускників, вона наголосила на тому, що цей рік у житті навчального закладу – особливий. Тому, що саме з цього року школа носитиме почесне звання – імені Ізидора Доскоча. Це – знак шани пам’яті засновника Народної хорової капели «Зоринка» та хорової школи із цією ж назвою про незмінного її директора, який впродовж понад три десятиліття плекав, любив, беріг своє дітище, свою улюблену «Зоринку». Його талант і величезна самовідданість стали тією генеруючою силою, завдяки якій «Зоринка» творить справжнє високе мистецтво.
![z01 (Copy)](/uploads/media/bc/72/bc72b30c3c10eafb0411df3abeeae555_orig.jpg)
Нинішній директор хорової школи «Зоринка», заслужений працівник освіти України Анжела Доскоч, звернулася до учасників та гостей свята із проникливими словами. А розмірковувала педагог про те, що навіть у 70-х роках минулого століття кращі сини України гинули в тюрмах Сибіру, на десятки років запанували пітьма, хаос, страх… І ось, не випадково саме в ці часи, у 1980 році, волею провидіння постає дитячий хор «Зоринка» і крок за кроком, промінчик за промінчиком пише на світовому небі величне слово - Україна.
Мабуть, тоді самі «зоренята» ще не усвідомлювали своєї ролі у становленні незалежності України. Але «Зоринка» і її вихованці були предтечею цього, будували її духовний підмурівок, без якого не може існувати навіть найбагатша, наймогутніша держава. Нині, поки можновладці думають про розбудову країни, економісти - про її добробут, нам з вами випадає найважче завдання – будувати Духовну республіку – Україну. Отже, добрий початок має мати добре продовження. Тому й прагнемо, аби той духовний рівень, якого вже досягла «Зоринка»,став зразком для кожного українця. А це велика праця. Пам’ятаймо слова Івана Франка - «Праця і пісня – дві великі сили!»,- сказала Анжела Доскоч.
![z02 (Copy)](/uploads/media/2d/3e/2d3edb8a6f43ffab330757cb80a65b41_orig.jpg)
І ось, святкову програму відкривають наймолодші учні, ті які тільки підуть у перший клас хорової школи. Але перед цим вони упродовж року займалися у підготовчій групі, старанно готувалися, аби стати учнями такого престижного закладу. Після виконання пісні, педагоги вручили першачкам значки «Зоренят». А далі були виступи тих хористів, які тільки нещодавно розпочали свою співацьку кар’єру. А ще зі Львова приїхала на свято випускниця школи Дарина Решетуха, яка зараз вчиться у Католицькому університеті. Приїхала, аби музичним подарунком привітати «зоренят».
![z03 (Copy)](/uploads/media/56/d4/56d4a586702fd1345062ab4c5ebaf51e_orig.jpg)
![z04 (Copy)](/uploads/media/57/48/57486f9de3d7968ef00f200fcc4ccc03_orig.jpg)
Тим часом ведуча імпрези нагадала, що навчання в «Зоринці» – це не лише хоровий спів, але й оволодіння різними музичними інструментами. Діти вчаться грати на скрипці, сопілці, бандурі, баяні чи акордеоні і віолончелі, ударних інструментах і, звичайно, на фортепіано. Однією з особливостей концертів у «Зоринці» є не лише хоровий спів, а й інструментальні номери. Надзвичайно подобаються публіці ансамблеві виступи, серед яких особливою сторінкою є номери у виконанні ансамблів скрипалів. А учасники хору ІІ ступеня 1 класу, які вміють співати двоголоссям, виконали пісню «Що сказало сонце». Також досить досвідчений хор ІІ ступеня 2-го класу засвідчив, як успішно працюють тут над триголоссям. Юні хористи вже мають концертний досвід, виступали навіть на сцені філармонії. Зовсім нещодавно у біографії «Зоринки» з’явився ще один хор. Його було створено до 35-річчя народної хорової капели. Це було давньою мрією Ізидора Олексійовича Доскоча. Співаки вже виступали і на сцені театру, і у філармонії, і, навіть завоювали 2-гу премію на вокальному конкурсі духовної музики «Я там, де є благословення». Це - хор батьків вихованців «Зоринки». Він – лауреат багатьох найпрестижніших міжнародних конкурсів (Австрія, Німеччина, Угорщина, Болгарія, Словаччина, Польща, Росія, Чехія), володар двох срібних та однієї бронзової медалей на Всесвітній хоровій олімпіаді в Австрії. А цього року в Тернополі він мав честь виступити в одному концерті з рок-хором із Лондону, яким керує випускниця хорової школи «Зоринка» Христина Дмитрик. Одним із творів, які вони виконували разом, став «Living on the prayer» із репертуару Джона Бонджові.
![z05 (Copy)](/uploads/media/a6/4d/a64d506be49bb8f30947a7c2b554be64_orig.jpg)
Ведуча також додала, що дитяча хорова школа «Зоринка» діє в Тернополі з 1996 року. Саме тоді її було створено на основі відомого у нашому місті хору «Зоринка», яким ще з 1980 року керував заслужений працівник освіти України маестро Ізидор Доскоч. Відтоді хор і школа стали єдиними поняттями, а Народна хорова капела «Зоринка» – її обличчям, гордістю, «візитною карткою». І твір який зазвучав - музика А. Кос-Анатольського, вірші І.Франка. «Ой ти, дівчино», завжди був один із найулюбленіших Ізидора Олексійовича. Під час святкової програми колишні учасники кандидатського хору, а відтепер вже повноправні хористи концертного колективу, виконали хорову партитуру пісні «Сонечко любові».
Почули на святі і Гімн «Зоринки».
![z06 (Copy)](/uploads/media/86/75/8675ff5614c21e730e32c92a2696e625_orig.jpg)
Як же проникливо звучало того дня оте багатоголосся, западаючи у серце щирими словами. Злітали увись, наче птахи, руки диригента, раптово завмираючи у дивовижному пластичному русі. Диригувала Анжела Доскоч…. Десятки дитячих зіниць зосереджено дивились на її красиві руки-птиці, на відкрите обличчя, вуста, що чуттєво то змикалися, то розтулювалися разом із словами пісні. Її очі то плакали, то сміялися, то здивовано-широко розкривалися, то печально зоріли, вдивляючись у своїх вихованців…
![z07 (Copy)](/uploads/media/4b/fc/4bfc5996553a95b6e5e75db1772ef0e1_orig.jpg)
![z08 (Copy)](/uploads/media/cc/e2/cce26fa88a77f73cf9995c28f0b5bc65_orig.jpg)
![z09 (Copy)](/uploads/media/0f/f4/0ff486c34c01c426c5ab3a19dc97ee0c_orig.jpg)
А з портрета, один кут якого чорнів перетягнутою стрічкою, глядів на «зоренят», він – Ізидор Доскоч… Той, завдяки якому ось уже майже сорок років поспіль звучать у школі, та в усіх-усюдах, де виступають юні хористи й музиканти, дитячі голоси і прекрасні мелодії. Він дивився й на неї, Анжелу Доскоч, душа якої, обпалена втратою дорогої людини, долаючи біль і розпуку, у тихій невимовній печалі, чуттєво бриніла того дощового вересневого дня такою трепетно-ніжною мелодією пам’яті, підсиленою оцими чистими як слова пісні «Сонечко любові», дитячими голосами. Вони співали. І ніхто, навіть найбільш доскіпливий критик, не міг би їм закинути, що можна було б заспівати краще. О, ні. Так ніхто би не сказав. Вони – у вишиванках, білих блузочках й білосніжних сорочечках, стояли тихо і старанно співали разом із своїм директором, педагогом, однодумцем і послідовником Ізидора Доскоча. У темній, із стриманими світлими орнаментами сукні диригент була у ті миті, ніби граціозним камертоном, духовною віссю оцього єдиного багатоголосого організму, що співав в унісон разом із нею.
![z12 (Copy)](/uploads/media/3c/de/3cde43c3e4fa0a5246c64c0873yz10a7_orig.jpg)
А потім, коли прозвучала остання нотка, усі присутні у залі в єдиному пориві встали. Ще мить – і спочатку несміливі, одинокі, а потім, все голосніші дитячі та дорослі оплески, заполонили і зал, і класи, і всі поверхи будівлі школи, перетворюючись на нестримні овації.
І це було Його і Її торжество. Торжество їхньої спільної праці заради такої миті та інших миттєвостей, які ще обов’язково будуть у наставників та юних вихованців «Зоринки». Аби чистими голосами як світлими промінчиками, світити людям на цьому білому світі, де ще звучить, омиваючи душу, як той вересневий дощик у день «Свята першої нотки» невмирущий, всеперемагаючий синтез слова і мелодії – пісня «Сонечко любові», що так тепло-яскраво засяяло у Тернополі посеред осені…
Фото автора