Два роки тому в самому центрі України відбувся Майдан і Революція Гідності. Український народ продемонстрував усьому світу, що готовий виступити і вистояти проти диктатури навіть ціною свого життя.

Олеся Жуковська - медик-волонтер з Тернопільщини була на Майдані з перших днів. Сидіти вдома, у рідному Кременці, дівчина не змогла. І коли на Майдані відбулися перші зіткнення, відразу ж приїхала до Києва. 20 лютого весь світ облетіло фото пораненої медсестри та її пост в соціальних мережах: "Я вмираю".

"Відразу як приїхала до Києва, я пішла на Майдан до медиків, адже я вчуся на фельдшера, і запропонувала свою допомогу. Спочатку все було мирно і тихо. Активісти застуджувалися, комусь ставало погано - ми надавали першу медичну допомогу, розносили ліки, чергували в КМДА. А потім почалося «пекло». Зіткнення ставали інтенсивніші, допомога медиків була дуже потрібна», - каже Олеся.

Зараз дівчина з посмішкою згадує, як їй, дівчині невеликого зросту, доводилося виносити з Майдану поранених і нести їх прямо на собі в безпечне місце.

З 18 лютого ситуація загострилася ще більше. "Я на початку лютого захворіла ангіною, активісти умовили мене поїхати додому і відлежатися. Але коли по телевізору побачила що відбувається, вдома сидіти не змогла. Я ж медик, там було багато поранених, я повинна була бути там, повинна була допомогти", - розповідає Олеся. Приїхавши до Києва, вона кинулась в самий епіцентр, допомагала виносити поранених.

З найяскравіших її спогадів - пожежа, яка спалила намет медиків-волонтерів.

«20 лютого зранку ми стояли з активістами та медиками біля стели Архистратигу Михайлу. Зовсім близько, десь над вухом почула постріл. Ні болю, ні шуму не було і я не зрозуміла, що сталося. Але все зрозуміла по реакції оточуючих. Поруч стояв хлопець з широко розкритими очима: "Сонечко, тебе поранив снайпер", - прошепотів він мені і підхопив на руки. Я глянула на себе - руки і біла куртка були в крові. Подумалося, що мені пробили сонну артерію, раз стільки крові. Кинуло в жар, захотілося спати, кудись зникли сили ... Я відчула, що вмираю", - розповіла Олеся. "Через кілька хвилин я опинилася в "швидкій", дуже хотіла спати. І розуміла, що вже не прокинуся, адже у мене важке поранення. У кишені намацала телефон і написала в соцмережах, що вмираю, хоча далося мені це важко. Хотіла написати, що всіх дуже люблю, але лікар забрала у мене телефон. Ще й насварила".

Олесю Жуковську встигли врятувати в київській лікарні №17. Куля снайпера пройшла на виліт через шию, активістка залишилася в живих. Її коротенький пост в соціальних мережах за кілька годин зібрав сотні тисяч лайків. "Сонечко наше, тільки живи" - писали незнайомі люди. Хоча деякі ЗМІ встигли її "поховати". Її фото, зроблене після поранення і два слова в соціальних мережах швидко підхопили чи не всі ЗМІ планети.

У США Міла Йовович у своєму Твіттері висловила підтримку на адресу Олесі. Після перемоги Майдану і одужання Олеся разом з іншими активістами побувала в Парижі, в гостях у президента Олланда. А після повернення, вирішила залишитися в Києві і продовжити навчання. Зараз вона навчається в медуніверситеті і збирається заміж за хлопця, з яким познайомилася на Майдані. Олеся зізнається - зараз їй важко бувати на Майдані і дивитися на фотографії Небесної сотні, адже і сама могла бути в їх числі.

"Досі думаю над тим, що люди відчувають у момент смерті. Я це відчула тоді, тепер знаю", - не приховує сліз Олеся.

Сни про Майдан в диму і вибухи шумових гранат кременчанка бачить досі. А ось на третій Майдан дівчина вже не піде. Занадто багато чого їй довелося пережити тоді.

"За які зміни в країні поклала свої життя Небесна сотня? Змін на краще немає. Невже їх смерть була марною?"- запитує дівчина.

На питання, що змінилося в її житті з тих пір, дівчина відзначає: зрозуміла, що дуже хоче жити. Жити потрібно на повну і не витрачатися на дрібниці.

"Жити потрібно не тільки за себе, а й за тих людей, які залишилися на Майдані назавжди", - каже Олеся.

Джерело: znaj.ua