Капустяні снігурівські поля видно здалеку. Нині тут якраз триває «гаряча» жнивна пора. Застати вдома місцевих мешканців практично неможливо. Адже в селі капусту вирощує кожна родина. Ця справа передається від покоління до покоління і триває вже не одне десятиліття. Снігурівська капуста стала місцевим брендом, символом села. Про неї знають у Тернополі, Івано-Франківську, Рівному, Львові і навіть у Києві. Про це пише «Сільський господар плюс».

«Гроші можна заробити вдома»

З нашого села ніхто не їздить за кордон на заробітки, – каже 23-річний Іван Кружілка зі Снігурівки, що на Лановеччині. – Гроші можна заробити і вдома. Мої батьки садять білокачанну капусту вже чверть століття. Все моє дитинство пройшло на полі і на базарі. Дідусі і бабусі скоро пішли за світи, тож доглядати нас із молодшим братом не було кому. От і мама всюди брала нас із собою. Я змалку прикипів до землі. Не бачу сенсу їхати на роботу за кордон чи навіть у місто. Хоч і здобув освіту магістра в Тернопільському економічному університеті (нині Західноукраїнський національний університет – ред.), і квартира у мене є в Тернополі, але майже весь свій час я проводжу в селі.

Білокрилка не нашкодить

Ще донедавна сім’я Івана вирощувала лише білокачанну капусту. Чотири роки тому молодий господар вирішив культивувати ще й цвітну і броколі. Результатом своєї праці хлопець дуже задоволений. Хоча натрудитися, каже, є біля чого.

Ці види капусти вимагають практично такого ж догляду, як і білокачанна, – розповідає Іван. – Висіваємо насіння на городі одночасно. Покриваємо плівкою і регулярно поливаємо. Потім розсаду переселяємо в поле. Окремо її не підживлюємо. Лише вносимо органічні добрива у ґрунт, коли готуємо його до висаджування рослин. У разі потреби обробляємо поле від бур’янів. Торік, наприклад, взагалі не сапали, бо плантації були чистими. Серед шкідників цвітної капусти та броколі найчастіше трапляється білокрилка. Але чесно скажу, ми з нею не боремося. Білокрилка цвітну капусту не їсть. Людям теж нічим вона не загрожує. А от якщо ми будемо боротися з нею хімічними засобами, тоді точно нашкодимо людям.

Боїться сонця, а не морозів

Взагалі ми працюємо цілий рік, – продовжує хлопець. – Білокачанну капусту продаємо аж до Великодня. Далі нову сіємо. А жнивувати починаємо у середині липня. Саме цей період вимагає великих зусиль. Ще до війни ми прокидалися о пів на другу і лягали спати майже опівночі. Тепер через комендантську годину треба справлятися швидше. З білокачанною капустою трохи легше, бо на полі вона може чекати і два тижні. А от цвітну і броколі треба збирати через день. Інакше пропаде. За дощової погоди зрізаємо щодня. А ще цвітну слід берегти від сонця, бо пожовтіє і втратить товарний вигляд. Цвітна капуста має бути білою. Тому працюємо за такою схемою: необхідні плоди вирізаємо і веземо на ринок. А ті, що залишилися рости на полі, ховаємо від сонця: кожну обгортаємо прилеглим до голівки листям і обв’язуємо гумкою.

Збирають господарі плоди до грудня. Середня вага цвітної капусти сягає одного кілограма, броколі – 300–400 грамів.

Наша капуста морозів не боїться, – каже Іван. – У нас є свої секрети зберігання врожаю за низьких температур. Але на те вони й секрети, щоб їх тримати в таємниці (посміхається –авт.)

В синергії - сила

У Кружілків капусту вирощують усією сім’єю. І хоча на полі працюють всі, утім ще кожен окремо має свої обов’язки. Старший господар сімейства Юрій Анатолійович виконує роль агронома, господиня Зоя Іванівна, як годиться жінці, – бухгалтерки. Іван, крім того, що має у розпорядженні плантації цвітної капусти і броколі, відповідає за логістику. Допомагає йому молодший брат, 19-річний Роман.

Цікавлюся у молодого господаря, чи не відчувають конкуренції, бо ж у працелюбній Снігурівці кожна родина вирощує капусту.

Про це навіть мови не може бути, – переконливо каже Іван. – Географія збуту у нас дуже велика: Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів, Рівне і навіть Київ. У нас є свій місцевий бренд «Снігурівська капуста». У ніч, коли розпочалася повномасштабна війна, багато сільських господарів були на столичному ринку. Коли почули перші вибухи, то залишали на місці товар в надії, що комусь, може знадобиться, і тікали додому. Нині, коли Київ уже у відносній безпеці, снігурівські продавці знову зайняли місця на столичному ринку. Нещодавно і я повернувся звідти. Знаєте скільки того дня там було машин із села? Тридцять вісім! І для кожного продавця знайшлися покупці. Бо навіть у столиці знають, що найкраща капуста – зі Снігурівки.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА