Чи то від тривалого співжиття із людиною, створені нею речі набирають її рис, чи то тому, що час однаково не шкодує ні органіки, ні не органіки, але будинки та те, що їх формує, старіє так само, як і ті, хто їх створив.

Можливо, трохи повільніше, але так само впевнено незворотні зміни накопичуються, невідновлювальні ресурси вичерпуються. Кольори бліднуть, риси стараються.

Ось ці кахлі, сходжені тисячами ніг, витерті, вичовгані,  потріскані.

Але і в тому є краса – у зміні, взаємодії, неприкритому старінні.

DSC_0378-2 (Copy)

DSC_0380-2 (Copy)

DSC_0866-5 (Copy)

DSC_2734-3 (Copy)

DSC_3259-3 (Copy)

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото автора